Зірки народжуються на Волині

Якби хтось провів конкурс на кількість видатних людей, імена яких присвоєні небесним тілам, то Україна посіла б одно з перших місць. А Волинь серед українських областей займає не останнє місце в цій категорії.

Майже всі знають про малу планету Леся, названу на честь Лесі Українки. Є планета, яка носить ім’я Клімішин, на честь видатного волинського вченого астронома, про якого ми обов’язково розповімо свого часу.

Якою ж дивовижною силою наповнює своїх дітей волинська земля, якщо і через десятиліття вони є взірцем духовної сили та незламності!

Між орбітами Сатурна та Урана є пояс астероїдів, який має офіційну назву «пояс Казімірчак-Полонської», а мала планета № 2006 з 1978 року має назву «Полонська» – так світова астрономічна спільнота вшанувала роботу жінки неймовірно трагічної долі, видатного вченого –астронома, волинянки Олени Іванівни Казімірчак-Полонської.

Вона народилася 21 листопада 1902 року в місті Селиці Володимирського повіту Волинської губернії в дворянській сім’ї Івана та Євгенії Полонських. Крім Олени в родині росли ще син і донька.

16 річна вродлива  дівчинка з захопленням вчилася  в Луцькій гімназії. Вона опанувала  українську, російську, німецьку, польську  та англійську мови, фізику і  математику. Батьки Олени ставилися до церкви та релігії байдуже, а ось їхня донька в 16 років пережила духовну подію, яка визначила її подальше життя. Сама Олена Іванівна через багато років згадувала, як на теренах великого Волинського парку вона відчула відповідь на всі питання, які її засмучували.

В 1920 році, після закінчення української жіночої гімназії на «відмінно», Олена вимушена була піти працювати в канцелярію Луцького суду і допомагати хворій матері доглядати за господарством. Без атестату класичної чоловічої польської гімназії про вищу освіту в Польщі не було чого і мріяти. В 1921 році, після іспитів з польської літератури та історії за 10 років шкільного курсу, після складання іспитів зі всіх шкільних предметів польською мовою, Олена отримала польський атестат зрілості.

В 1922 році Олена блискуче складає іспити до Львівського університету Яна Казимира і стає студенткою фізико-математичного факультету. Водночас з навчанням Олена Полонська бере активну участь в роботі Руського християнського товариства, на засіданнях якого знайомиться з Сергієм Булгаковим. Навчання тривало до 1928 року. Відразу після цього Олена Полонська стає співробітником Львівської астрономічної обсерваторії.

В 1932 році Олена  Іванівна переїжджає до Варшави, де отримує  посаду наукового співробітника  Астрономічної обсерваторії Варшавського університету. В 1934 році Полонська, після закінчення аспірантури, захищає дисертацію, темою якої було вивчення руху комет.

22 березня 1934 року Олена Іванівна  Полянська отримує ступень доктора  філософських наук.

1936 року вона знайомиться з Леоном Казімірчаком, вченим-іхтіологом Варшавського університету, стає його дружиною і в 1937 році в них народжується син Сергій.

Щасливе подружжя було сповнене великих творчих  задумів, наукових планів. Та війна все зруйнувала.

В 1939 році, втікаючи подалі від фронту, Олена Іванівна з сином, чоловіком та матір’ю переїжджають до Львова. До 1944 року вона працює в Астрономічному інституті, а ранньої весни 1944 року на переконання чоловіка повертається до Варшави.

Жирардув, Прага – жінка з малим сином на руках шукає порятунку від війни. За для отримання шматка хлібу Олена з сином роблять на продаж дитячі іграшки. Дивом пані Олена уникає розстрілу. Її чоловіка та матір разом з повстанцями Варшавського гетто вивезли до таборів. Мужня жінка лишає сина в матері чоловіка та намагається відшукати своїх рідних. Матір знайшлася в лікарні для стареньких, а ось чоловік був десь на території Австрії, на примусових роботах.

Як вони і домовлялися попередньо, Олена Іванівна використовує свій шанс повернутися в Україну, десь поближче до Одеси та залишає свою адресу в Одеській астрономічній обсерваторії. Більше вона чоловіка не бачила.

Повернення  до СРСР було для Олени Казімірчак-Полонської початком «підпільної релігійної роботи». І це не жарт. Саме такими словами проводжав свою духовну доньку до СРСР Сергій Булгаков. Вона не була наївною. Це приклад свідомого та високого служіння вірі. Десятиліття пані Олена вела домашні заняття з молоддю і багато хто з її слухачів стали священиками чи монахами. Олена Іванівна була цілісною людиною, вона не зраджувала ані собі, ані Церкві. Якщо б вона від початку перейшла до католицької віри, то її життя, мабуть, було б іншим. Ватикан з деякого часу став підтримувати наукові спостереження та науковців. Але пані Олена завжди пам’ятала, що вона з Волині, з України, з Православ’я…

Олена Іванівна спробує влаштуватися в  Херсоні. Але як «польську емігрантку»  та дворянку, її не приймають на роботу. Вона мусить постійно складати якісь  іспити, щоб підтвердити свій польській  диплом та докторське звання. Вона знов готує кандидатську дисертацію, тепер вже як викладач Херсонського педінституту. Вона працює по 17 годин на добу, ледве зводить кінці з кінцями.

Їй не надають житла, вона знаходить якийсь напівзруйнований будиночок, житло постійно грабують злодії. Її 11 річний син потрапляє в лікарню з менінгітом, втрачає зір. Олені Іванівні відмовляють в проханні про відпустку, в лікарні не вистачає санітарок. Синочок помирає. На робочим столом Олени Іванівни все життя висіла фотокартка синочка з ведмедиком, та інша фотокартка, з написом «Серьожа в гробу»…

Весь цей час Олена Іванівна не полишає наукову роботу та християнсько-просвітницьку діяльність. Де ця жінка брала сили – трудно навіть уявити.

Тікаючи від страшних спогадів, Казімірчак-Полонська  приймає запрошення директора інституту  теоретичної астрономії АН СРСР М.Суботіна і переїжджає до Ленінграду. Тут  в 1950 році вона завершила роботу над  кандидатською дисертацією і  блискуче її захистила. Здавалось, життя починається знов, попереду – нові дослідження комет, викладацька робота в педагогічному інституті.

Але, в 1951 році її «скорочують» як ворога народу, а в 1952 році заарештовують прямо  в вагоні потяга, коли Олена Іванівна поверталася від старенької хворої матері з Херсону. Матір Олени Іванівни померла в психіатричній лікарні, куди її відразу відправили, через два тижні після арешту доньки.

8 місяців 1952 року Олена Іванівна провела в Бутирській в’язниці. Ії допитували, в маленькій камері  не дозволяли сісти чи лягти, вона була вимушена ходити – її підозрювали в шпигунській діяльності, адже вона постійно підтримувала зв’язок із Польщею, намагаючись знайти чоловіка.

Незламна жінка переконала свого слідчого в невинності, вона не приховувала своїх релігійних переконань. Сталася дивна річ – слідчий сам добився її звільнення. Він, навіть, показав їй донос, який став підставою для її арешту, Донос написав священик.

Після звільнення Олена Іванівна вимушена була покинути Ленінград та переїхати в Одесу. Віра та наука допомогли Ії відволіктися від страшних наслідків ударів долі.

В Одесі Олена Іванівна розпочала  свій неймовірний за обсягом науковий подвиг – дослідження еволюції комет  за 400 років. Вона намагалася відповісти на питання: чи народжуються комети в Сонячній системі, чи вони є залишками протопланетної речовини, чи міжзоряними утвореннями, захопленими Сонячною системою.

Ректор педінституту, де працювала пані Олена, в ризькій формі заборонив  їй відвідувати церкву, інакше - звільнення. Олена Іванівна не хотіла втратити роботу, але й Церкву залишити не могла.

З великими перешкодами в 1956 році Олена  Іванівна повертається до Ленінграду. Вона влаштувалася в Інститут теоретичної  астрономії на посаду молодшого наукового  співробітника відділу малих  планет, комет та супутників, де опанувала нову для неї справу – програмування. Їй 54 роки, вона самотня, втратила сина, чоловіка, матір, її зрадив священик, її Варшавську докторську дисертацію не визнають в СРСР. В її медичній картці запис про 13 хронічних захворювань.

Якими ж силами наповнила цю жінку наша Волинська земля? Як через всі  життєві драми пані Олена не втратила головне – любов до людей, віру в людей, потяг до людей. Зустрівши  в вагоні сліпу дівчинку-жебрачку, яка ходила в супроводженні бабці-поводиря, і співала, Олена Іванівна забрала дівчинку до себе. Дитина була дуже хворою, але мала тонкий слух та неабиякі здібності. Пані Олена до кінця життя опікувалася цією дівчинкою, ростила та виховувала її.

В 1968 році Олена Іванівна захистила докторську дисертацію «Теорія руху короткоперіодичних комет і проблеми еволюції їхніх орбіт». За цю роботу пані Олена нагороджена премією АН СРСР ім.Ф.Бредіхіна.

З 1966 по 1991 роки нею видані 109 наукових робіт. З 1972 року вона стає почесним членом Всесоюзного  товариства сліпих. Видає наукові праці з вищої математики для сліпих.

Багато працює з молоддю, організує музичні  вечори, свята. І не полишає релігійної роботи. Ще в повоєнні роки Олена Іванівна закінчила навчання а Паризькій духовній академії.

Прикладом духовного служіння для Олені Іванівни були святий Олександр Невський та отець Сергій Булгаков. Саме іхнє життя та християнський подвиг Олена Іванівна досліджувала все своє життя.

В 1980 роках пані Олена приймає таємний  постриг в черниці. При постриженні по благословенню Святійшого Патріарха Алексія  ІІ Олені Іванівні Казімірчак-Полонськой було залишено колишнє ім'я. По суті, вона давно вже була черницею у миру, не одне десятиліття виконуючи чернечих обітниць. Чернече одягнення на постриження їй прислав отець Іоан Крестьянкин. До 1988 року Полонська продовжує навчальну роботу на посаді професора Ленінградського університету.

Коли Олені Іванівні було вже за 70, вона виходить на пенсію, але не полишає  викладацької роботи. Тепер її слухача  – студенти теологічного факультету Духовної академії. Пані Олена поступово повністю втрачає зір, лекції готує напам’ять.

Мати Олена розуміла упокорювання не як опущені очі і темна хусточка, а як прийняття існуючих умов життя, обставин, які посилає Господь, і мудра, відповідальна поведінка в тій або іншій ситуації.

Як згадує протоієрей Микола Бєляєв: «Відмінною рисою Олени Іванівни було те, що вона стежила за своєю зовнішністю і виглядала завжди охайно і красиво. Вона не любила слово „стара“, говорила: „не стара, старша!“ І виглядала відповідно.

В інституті, де ми працювали, всі знали про те, що вона була віруючою людиною, і сприймали це як деякий нестандартний світогляд. Але оскільки Олена Іванівна була дуже хорошим працівником, відносилися до неї з симпатією і пошаною. Вона була моїм науковим керівником, і я, завдяки їй, успішно захистився. Втім, як всі аспіранти, за кого вона бралася. Вона була „мама“ нам всім — учила, пояснювала, наставляла; могла говорити з людиною годинами, скільки йому треба було, стільки і приділяла йому часу. У неї було величезне листування, жоден лист вона не залишала без відповіді. Важко повірити, але на Різдво і інші свята вона посилала 350 поздоровлень!»

Мати Олена відійшла до Господа 30 серпня 1992 року. Вона похована на кладовищі астрономів на території Пулковської обсерваторії.

Ольга Шибка, астроном