Волинь. Історія України. (6 серія з 10) Volyn. History of Ukraine.

Після розподілів Польщи у 1772-1795 роках Волинь стала частиною Російської імперії. Польська шляхта, потрапивши під владу російського імператора, здебільшого зберегла свої землі та маєтки.

Частину польських панів, які чинили опір російській короні, Катерина заслала до Сибіру. Та за імператора Павла більшість з них повернулося із заслання. Багато хто знову отримав свої колишні землі.

За часів панування поляків, на Волині загострилися конфлікти між українцями і поляками і між їхніми церквами. Противниками православ’я і всього українського виступили поміщики чарторийські, сангушки, сапіги, любомирські та інші. Чарторийський як куратор Віленського навчального округу відкриває у Крем’янці гімназію, котра згодом перетворилась на ліцей. Цей вищий навчальний заклад стає освітньою опорою польської народності, що не мала власної держави. Саме з Крем’янецького ліцею вийшли найвідоміші діячі польської культури та освіти: композитор Міхал Огінський, математик Едуард Чех, ботанік Віллі Барбесса, письменник Генріх Сенкевич та інші. Поляки не полишають надії відновлення Речі Посполитої, вважаючи Волинь і Галичину польською територією.

У 1812 році під час нападу Наполеона на Росію, більшість польської шляхти вступила до лав французької армії, сподіваючись на відродження Польської держави за підтримки Бонапарта. Поразка Наполеона перекреслила ці сподівання. Польща, як і Волинь, залишилась у складі Росії.

Новий розподіл Європи між країнами Антанти (Англія, Франція і Росія) і Союзу Німеччини з Австро-Угорщиною був зумовлений початком Першої світової війни у 1914 році. Однією з найславетніших сторінок Першої світової війни є знаменитий Брусиловський прорив 1916 року на землях Волині. Ця операція увійшла до воєнної історії світу як битва, яка набагато випередила час, з точки зору стратегії і тактики. Наступ виявився цілком несподіваним для ворога, настільки ретельно і таємно він був підготовлений. Згідно з рішенням конференції держав Антанти в Шантеї, російське командування планувало розпочати всередині червня 1916 року великий наступ. Головний удар мали нанести війська Західного фронту з району Молодечного на Вільно. Сили Північного фронту повинні були забезпечити допоміжний удар з району Двінська, а Південно-Західного фронту – з району Рівного на Луцьк.

У травні 1916-го року, у зв’язку з поразкою італійської армії під Трентино, союзники звернулися до Росії з проханням прискорити підготовку наступу. То ж Микола ІІ вирішив розпочати наступ Південно-Західного фронту на два тижні раніше за встановлений термін. За задумом командування Південно-Західного фронту, командувач Олексій Брусилов, замість звичайного для того часу таранного удару всіма силами на одному напрямку, передбачалися одночасні удари всіма арміями фронту, які блокували резерви супротивника.

План наступу, розроблений начальником артилерії генералом Ханджином був новим і парадоксальним. Ханджин запропонував скоротити артилерійську підготовку до короткого потужного вогневого нальоту, а також підготувати наступ по всьому фронту, відмовившись від скупчення надто помітного для ворога кулака. Кожному командиру Ханджин наказав атакувати в тому напрямку, котрий той сам обере. Оскільки наступати мали чотири армії, то виходило чотири незалежні удари. Розраховували на раптовість і потужність вогневого нальоту артилерії, за котрою слідував масовий штиковий удар піхоти.

На подібний маневр за всю Першу світову війну так і не наважилась жодна армія, крім Російської і Німецької.