Руслана Фарина з віддаленого поліського села Фаринки Камінь-Каширського району ще немовлям у пологовому будинку зазнала травми хребта. Перенесла численні операції, процедури…

Однак так і не зуміла стати на ноги. Та всупереч страшному діагнозу, який прикував до інвалідного візка, Фарина знайшла у собі мужність кинути виклик хворобі. Перемогла на першому українському конкурсі краси серед інвалідів-візочників, закінчила училище мистецтв і успішно реалізовує себе, як творча людина. Її надзвичайний голос і ніжна врода підкорили Росію, Польщу, Бельгію, Німеччину, Голландію, Францію. І серце коханого чоловіка. Руслана виховує дочку Настю.

Життя Руслани змінилося, як к казці

З відчаю Руслані аж боліло заплакати. Не тямлячи себе, шукала у шухлядах таблетки, ножі, леза. Свердлила свідомість думка: «Досить з мене, хочу померти, хай уже хтось інший живе за мене». Побиваючись над тілом дочки, мама молилася, боячись втратити свою кровиночку.
– Як пригадаю той час – років десять-дванадцять тому – й зараз страшно робиться, – ділиться пережитим мама Руслани Надія Аврамівна. – Це був щоденний жах! Доводилося ховати пігулки й усі гострі предмети якнайдалі. Русланочка просто не хотіла жити.

 

Дівчина не змогла навчатися у школі. Закінчивши чотири класи, кинула її. Адже була немічною і не бачила мети в житті. Впадала у розпач. А тут ще вогнем палили слова батька: «Я не хочу, щоб на мене в селі тицяли пальцями, що в мене дочка-каліка!» Так він відреагував на прохання Руслани відвезти її до подруг. Мама стільки років домагалася побачити усмішку на обличчі хворої доньки, а батько так жорстоко повівся з нею. Руслана не стала розтринькувати себе на злість – все пробачила батькові. Навіть те, що він зрікся її, як і решти своїх п’яти дітей, і подався кудись з рідного села. Воістину так: як одна біда прийде, то й другу за собою приведе. Надія Аврамівна закрутилася у круговерті домашніх справ – не було кому їй допомогти.

Одного разу по телебаченню вона почула про організацію конкурсу «Міс-Україна на візку» й стала вмовляти Руслану взяти в ньому участь. Дівчина довго опиралася, але згодом все-таки відіслала своє фото організаторам конкурсу – доля обділила її здоров'ям, але наділила вродою.
Новина стала сенсацією: Руслану запросили у Київ! Впродовж трьох тижнів вона готувалася до конкурсу – займалася спортом, танцювала, вчилися мистецтву ікебани.
– Я жахливо хвилювалася, коли мені одягнули корону конкурсу, – пригадує свої відчуття Руслана. – У мене на радощах трапився шок. Поки інші дівчата фотографувалися на сцені, приймали вітання, я мовчки виїхала і закрилася у гримерці. А потім зателефонувала мамі (вона не змогла приїхати до столиці). Від хвилювання вона розплакалася просто мені в трубку.

Перемога на конкурсі – це була перемога над собою. Руслана зрозуміла, що не єдина у своєму нещасті. Вона екстерном (за кілька місяців!) закінчила школу, вступила до Тульчинського училища культури. За кілька наступних років дівчина побачила всю Україну з акцією «Повір у себе», виступила на двох «Таврійських іграх», об'їздила пів-Європи в рамках концертної програми Міжнародного доброчинного «ІП-Фонду».
Єлісейські поля, знімки з Русланою Лижичко, Олександром Пономарьовим, Леонідом Кучмою, Володимиром Винокуром, Володимиром Пресняковим. Хіба могла в дитинстві про це мріяти? А заспівати в дуеті з Кобзоном і іншими зірками радянської естради? Про пам'ятні подарунки від Крістіни Орбакайте і Віктора Ющенка? (Російська співачка прислала нашій героїні власне плаття, в якому знімалася в одному з кліпів, а тоді ще прем'єр Ющенко подарував їй на день народження бандуру, дізнавшись, що дівчина грає на чужому інструменті). Мала й костюм від Роксолани Богуцької, відомого в Україні дизайнера, але він залишився в «ІП-Фонді».
– У дитинстві я мріяла хоч на хвилинку бути Попелюшкою, – зізнається Руслана. – Тепер розумію, що моя улюблена казка справдилася.

«Дитина за всяку ціну»

...Під час подорожі до Польщі, Німеччини, Нідерландів, Франції Руслана вже була... на другому місяці вагітності. Материнство могло коштувати їй життя. Незважаючи на категоричну заборону лікарів, Руслана, прикута до інвалідного візка, була у своєму рішенні категорична: буду народжувати. Коли вперше прийшла до гінеколога на огляд, та почала у неї вимагати... довідку на вагітність.
– Я хіба психічнохвора? – перепитала Руслана в лікарки.
Та почала пацієнтку лякати, що дитина може народитися з такою ж вадою, як у неї. «Хіба що пологи прийматиме така ж акушерка, як і мою маму», – відповіла їй. На аборт не погодилася. Руслана відчувала підтримку коханого Андрія та мами. Та всі інші, немов змовилися, лякали майбутню породіллю: «Ти божевільна!».

А вагітність проходила на диво без ускладнень. Руслана почувалася чудово. Проте після семи місяців вагітності з’явилася трофічна виразка на нозі. Вже починалась гангрена. Тільки негайна операція могла врятувати життя Руслані. Лікарі попередили: робити наркоз майбутній мамі протипоказано. Щоб не піддавати небезпеці дитину, вона зважується на неймовірне: запропонувала робити операцію наживо. Вагітна пацієнтка від нестерпного болю кілька разів «відключалася» на операційному столі, але витримала. Через два місяці Фарина народила здорову дівчинку. Своє янголятко назвала Настунею. Здавалося, ніщо вже не може загрожувати материнському щастю.
Проте доля вже готувала для Руслани нове випробування. Доньці було лише три місяці, коли Руслана знову занедужала. Була змушена звернутися в обласну лікарню. Діагноз шокував Руслану: виразка дала ускладнення і почала руйнуватися вже вся кисть ноги. Лікарі не бралися ампутувати ногу пацієнтці, бо були впевнені, що під час операції вона не виживе.
Руслана не відчула себе приреченою, знайшла сили, щоб піднялася над своїм болем. Надію на порятунок  їй подарували фахівці нейрохірургічної лікарні для людей з ураженням опорно-рухового апарату в Донецьку. Коли вони ампутовували ногу, Руслана прийшла до тями. Лікарі дали їй заслабку дозу наркозу, бо боялися за життя пацієнтки…
Потім героїню запросили виступити в Москві на передачі Малахова «Дитина за всяку ціну» – підбадьорити жінок-інвалідів, які хочуть, але бояться народжувати.