Подивіться на жителя Берестечка Юрія Ширмоловича. Його знає усе селище. Нехай не красень, проте незвичайний. Не тільки воліє, але й дозволяє собі багато чого з’їсти такого, що може «прикінчити» психіку нормальної людини.
Заправлені запальнички, мишей, жаб, тарганів, цвяхи, ложки, пивні бокали, керамічні тарілки, чашки, цинкові відра споживає без усякої шкоди для власного здоров’я. Дуже застерігаємо: не намагайтеся повторити те, що робить Юрій Стратонович. Адже подібні витівки можуть загрожувати здоров’ю і навіть життю.
Схоже, він належить до найрідкісніших примірників людської породи, які чи «майже вимерли», чи «вимирають», чи то «вже почали відроджуватися». По вуличному Юрія Стратоновича кличуть Краба. І, мабуть, не даремно. Краби, як відомо, всеїдні – вони харчуються комахами, молюсками, невеличкими безхребетними, черв’яками, водоростями.
Натомість своє прізвисько чоловік пояснює інакше:
– Я у 1968 році служив в Чехословаччині. Тоді користувався паролем «Краб». Коли повернувся додому, не міг нічого розповісти. Адже давав підписку про нерозголошення інформації. Лише через одинадцять років вже було дозволено її відкрити. Тому якось за кухлем пива я зізнався друзям, як наводив порядок у чужій країні. Так оте «Краба» й прилипло.
Для мене це було щось неймовірне. Юрій Стратонович, діставши з кишені запальничку, продемонстрував, що вона заправлена. О-ля-ля! Я не встиг і оком моргнути, як він жадібно накинувся на запальничку, вона аж захрумтіла, жахливо засмердівши. Довелося стримувати себе, щоб не відвернути погляду. Натомість чоловік так захопився «делікатесом», що можна було подумати, що він розкошує шматочком старого сала. Мені стало не по собі, коли Юрій Стратонович легко проковтнув усю ту гидоту й вдоволено посміхнувся:
– Ви мені своєї запальнички не запропонуєте?! Я ж натщесерце...
Я заперечливо хитнув головою: у мої задуми не входило втрачати свою запальничку. Крім того, я всерйоз хвилювався за самопочуття Юрія Стратоновича. У його шлунку стугоніло, як у порожній цистерні з-під пально-мастильних матеріалів, у горлі гелготіло, мов у жирафи чи верблюда. І сили в цього чоловіка, як у крутого позашляховика. Він вміє ходити на руках, кулаком розбиває цеглу, може одночасно нести три мішки цукру (один тримає на голові і два бере попід пахви), вилазить на найвищі дерева.
– Запальничка – це банально, – хмикнув Юрій Стратонович. – Знали б ви, скільки я за своє життя з’їв пивних бокалів. У мене вдома скляного посуду вже майже не лишилося. Свого часу мене спокусили келихи у селищній раді, в кабінеті тодішньої головихи. Дістала вона гарного фужера на високій ніжці. Я за ту стікляку – хрум-хрум-хрум – і нема. Сумніваєтеся, що можу таке? Ось такі зуби маю моцні, дивіться!
Я вже було хотів погодувати господаря у місцевому барі. Проте він відмовився навідріз: перекусив керамічною тарілкою, яку взяв з кухонної шафи. Я звернув увагу, що Юрій Стратонович при цьому досить колюче «націлився» на стопку. Він пояснив, що її не їстиме, бо як дружина помітить – скандалу не уникнути. Дуже вже вона сварить чоловіка, коли він демонструє своє дивацтво – навіть ховає від допитливих журналістів!
– Не раз я жменю цвяшків ковтав, – продовжує свою розповідь Юрій Ширмолович. – І відеречко цинкове їв.
– Невже його можете подужати? – засумнівався я.
– Що ви? Ціле відро не подужаю, а от понадгризую добряче!
– А у вашому шлунку залізяччя не брязкотить?
– Чому це? Цвяхи окислюються і виходять вже за тиждень, запальничка – днів за три. А от цинкове відеречко «перетравлюється» довше.
Велика справа для Юрія Стратоновича – життєвий досвід! Можна сказати, що він став всеїдним з 12-річного віку. Все почалося з того, як хлоп’ям побився з друзями об заклад, що з’їсть цілу пригорщу піску! І домігся свого! І що цікаво: болю чи нудоти не відчув. Вже у дорослому віці Юрій спробував, яке на смак скло, кераміка, метал, целофанові пакети, фольга... Вважає делікатесом тарганів і жаб.
Взагалі-то запити щодо харчування у Юрія Стратоновича непередбачувані і не підлягають ніякій логіці. Примандрючиться чоловіку з’їсти кілька цигарок, і хоч ти його ріж. І не вмовляй, і не переконуй, а мерщій давай те, що хочеться. І тоді ти кум королю!
Юрія Стратоновича вважають героєм у Берестечку і з іншої причини. Він першим на Горохівщині у грудні 1991-го підняв жовто-блакитний прапор.
– Я вночі виліз на трубу цукрового заводу – а це добрих 100 метрів вгору – і прив’язав до неї наш, український, прапор, – сказав Юрій Ширмолович. – Шість «Отченашів» прочитав, поки добрався вершини: одне слово молитви – один щабель. І таки благополучно викарабкався.
RSS підписка на коментарі
