Територія, яка має форму польського герба

Виявляється, колись ця територія славилася далеко за межами волинських земель. Бо власником її був сам граф Тадеуш Чацький, куратор шкіл трьох губерній!

Власне, вже минуло 600 років від часу першої писемної згадки про село Порицьк, тепер Павлівка Іваничівського району. У 1407 році Великий князь литовський Вітовт надав своєму слузі Іллі Вячковичу жалувану грамоту на володіння Порицьком (назва мотивована апелятивом phka – поселення розташоване на березі річки). В цій грамоті зазначено: «Порыцко и другає Порыцко». Очевидно, вказівка на два Порицька пов’язана з тим, що поселення розташовувалося по обидва боки річки Луги.

У другій половині XVІІІ століття ним володів коронний підчашій Щасний Чацький (1723–1790). Він розпочав будівництво нової резиденції, яке завершив його син Тадеуш (1765–1813). Відомо, що Тадеуш виховувався під опікою дядька в Гданську, згодом – вдома (він народився у Порицьку). У шістнадцятирічному віці проходив практику в варшавських судах. З 1784 року працював в Окружній комісії, з 1786 року – в Комісії коронного скарбу.
Приватна бібліотека графа налічувала 20 тисяч книг, серед яких було 8508 стародруків, 1558 рукописних томів. Чацький вивчав історію, право, економіку та сільське господарство Польщі.
З 1803-го року він працював головним інспектором училищ Волинської, Подільської та Київської губерній. Тадеуш став ініціатором створення Крем’янецького ліцею. Це про нього писав Тарас Шевченко у повісті «Варнак»: «Мир праху твоему, благородный Чацкий. Ты любил мир и просвещение! Ты любил человека, как нам Христос его любить заповедал!». Недарма заповітною мрією Тадеуша Чацького було створення на основі ліцею Волинського університету.
Закладаючи свій маєток у Порицьку, Чацький втілив оригінальну ідею. Колись там був півострів, обрамлений річкою. Перешийок розкопали і з’єднали береги містком (ще років двадцять тому ним користувалися люди). Якщо подивитися на цю територію зверху, то можна побачити орла, що розпростер свої крила – так вшанували Чацькі польський герб. «Голова» та «дзьоб» – на вході у маєток. Далі, від «шиї», розходяться «крила». «Хвіст» веде нас до озера.

За легендою, на тому місці, де зараз Павлівське озеро, церква колись стояла. Люди переповідають, що багато століть тому той храм раптово пішов під землю. А на місці, де він стояв, почала швидко вода прибувати. Тепер щороку озеро забирає одне життя – наче спокуту за чийсь давній гріх. А ще селяни кажуть, що в роки вітчизняної війни бачили, як у водойму літак впав. Та досі водолази знайти його не можуть.
Пан Тадеуш прославив свій маєток унікальним вологостійким парком. Він висадив тут рідкісні дерева, яких Європа тоді ще не знала. Проте до сьогодні від того парку майже нічого не залишилося. Самотньо височіє лише єдине коркове дерево... Бережуть його у Павлівці, як велику реліквію. Адже це все, що залишилося тут від Чацького.

Помер він в Дубно, похований був в підземеллі костелу в Порицьку. Урна з серцем графа перебувала в Крем’янецькому ліцеї, якому він передав свою бібліотеку. Після закриття ліцею урна була перенесена в порицький костел.
На території графського маєтку нині працює Волинський санаторій-профілакторій «Шахтар». Немає нині ні розкішного парку, ні графських будинків. Радянська влада знищила «усе панське». Унікальні дерева пустили на дрова, а графські опочивальні розібрали, аби у Старому Порицьку ферму збудувати.

– Західна Україна і совєтська власть – то були зовсім різні речі, – розповідає директор санаторію-профілакторію «Шахтар» Віталій Шевчук. – З панських будиночків, у яких двісті років тому мешкав Тадеуш Чацький з дружиною та двома синами і які вціліли навіть після Другої світової війни (тільки дахів бракувало), понабудовували корівники та свинарники.
Це було перед приїздом на Волинь Першого секретаря КПРС Микити Хрущова. Тут саме шахти почали працювати і він хотів бачити, як видобувається вугілля. Місцеві владці вирішили, що приймати перших осіб радянської держави у «буржуазному» помешканні не годиться. Тож швиденько усе знищили, а на місці панських палаців збудували нові хороми для Хрущова.
Проте саме Микиті Сергійовичу шахтарі можуть завдячувати створення для них санаторію у Павлівці. Вражений красою навколишніх земель, саме Хрущов розпорядився відкрити тут оздоровчий заклад для працівників вугільної галузі.
Нині тут можуть відпочити та підлікуватися 75 людей (саме на стільки місць розрахований «Шахтар»). До їх послуг усі види фізпроцедур, кілька ванн, фітоаплікації, сауни, озокерито- та грязелікування (грязі возять зі Шкла, що на Львівщині). Профіль санаторію-профілакторію – остеохондроз. Тут навіть є спеціальна підводна хребетна витяжка! До речі, таке ноу-хау має далеко не кожен оздоровчий заклад.
– Для лікування використовуємо і знамениту моршинську ропу, – ділиться директор Віталій Шевчук. – А ще хочемо розробити йодолікування, адже Волинь бідна на йод й наші люди страждають від йододефіциту.
Путівка у санаторій, як за сьогоднішніми мірками, недорога – 2056 гривень за 24 дні. Неподалік будівель є два «акваріуми». Так директор санаторію називає невеликі зариблені ставки, у яких водиться білий амур, короп і товстолобик.
Ще одне щире прагнення Віталія Сергійовича – відкрити в одному з корпусів оздоровчого закладу музей родини Чацьких. Каже, у Луцьку в Краєзнавчому музеї є бюст пана Тадеуша, тож клопотатиме, аби його дозволили забрати у колишній панський маєток у Павлівку.