Луцьк – за Тверезість І Культуру

Нещодавно до нашого міста завітав гурт ТІК, адже таким чином музиканти популяризують свій новий альбом під назвою «Весільний». Квитки вартували від 60 гривень, проте в залі не було де яблуку впасти: жодного вільного місця!

Гурт розпочав своє турне Україною з рідної Вінниці, потім заїхав до Львова і от завітав до Древнього Лучеська.

Віктор Бронюк був, як завше, у гуморі: багато жартував і просто випромінював позитивну енергію. Дещо цікавеньке із його розмови пропонуємо і волинським читачам.

Про саундтрек до фільмів Кустуріци:

– Ви знаєте: так виходить, що я – на Січеві, він – у Бердичеві! Планували пересіктися, але значить ще не час. Поки про співпрацю тільки говоримо. Є багато пропозицій по різних фільмах, але, на жаль, немає часу цим займатися.

Про новий альбом:

– Усе те, що назбиралося між минулим і нинішнім туром, увійшло до цього альбому, в якому 15 музичних треків, зокрема «Сірожине пірожене», «Як для мами», «Не цілуй» із Іриною Білик, а також шість відеоробіт, котрі знімали Алан Бадоєв, Сергій Ткаченко та ін.

Чому альбом «Весільний»?:

– Часто нам кажуть: «От ви граєте весільну музику». Багато весільних музикантів нам дякують: мовляв, завдяки нам їм є що грати. Ми не любимо таких шаблонів, бо так можна і закінчити свою творчість. Ми граємо весільний панк із елементами філософської еротики.

Про колег і дружину:

– У нас є дуже гарна дівчина у колективі – Віка. Вона, до речі, зараз шукає собі нареченого. Хто має хороших, достойних знайомих, приводьте на оглядини, будемо знайомитися. Можливо, в одному з міст вона побачить ту людину, котра буде супроводжувати її все життя. У мене, наприклад, так і було: я побачив свою дружину в Івано-Франківську (до речі, вона мені перед цим ще й приснилася.

Неабияк потішили колеги-журналісти, задавши музиканту «геніальне» питання, яке прозвучало приблизно так: «Ви самі пишете тексти і музику до своїх пісень?». Правда, Бронюка, та би мовити, голими руками не візьмеш, тож він, не розгубившись, відповів:

– Замовляємо у Спілці письменників України. Подаємо різні теми, приїжджаємо, наприклад, на Волинь, беремо пресу, дивимося найзлободенніші теми і формуємо тексти. Так і з музикою: подаємо заявку у Спілку композиторів України, вони віддають Бебешку і так далі…

Про «Вітьку при власті»:

– Одні якось лякаються цих слів у пісні, а от Східна Україна – навпаки часто замовляє. Насправді народ кидається з однієї крайності в іншу, а має бути якась золота середина. Ми працюємо у жанрі стьобу і сатири, а це нас не обмежує. Людина мислить образами, а доки вона мислить, доти і живе.

Про шанувальників:

– До нас на концерт приходить люди, якщо брати грубо, від піонера до пенсіонера, а якщо за статусом – від студента до Президента. Мені важливо, щоб оця широка аудиторія розуміла нашу музику.

Про тверезість:

– Ми категорично проти алкоголю під час концертів, у нас це навіть у контракті прописано. Виступ на сцені для нас – робота, а свою роботу треба виконувати добросовісно, тим більше, що вона пов’язана із ризиком: шнури під напругою, різноманітна техніка… Та головне – ми поважаємо свого слухача.

Що приготували для лучан:

– Вінегрет, голубці, олів’є, холодець учора варили.

Про Ірину Білик:

-15 листопада у київському Палаці спорту буде великий концерт із Іриною Білик. Ви побачите трішки іншу Іру, буде багато україномовних пісень. Приходьте, не пожалкуєте. Але відразу кажу: роману в мене з нею немає.

Про Фабрику зірок:

– Ми просто підтримали хлопця з Вінниці, але насправді мені конкурсантів відверто шкода: їх згодом як відпрацьований матеріал викидають. Подивіться на попередні Фабрики: хто ще є на сцені, а кого і взагалі не знаємо, де вони і що вони. Звичайно, коли відразу повернулися додому і заходили по батон у гастроном, із ними фотографувалися, а зараз вони у шоковому стані. Вчора він ще здавалося може змінити світ, а сьогодні він уже ніхто. «Фабрика» закінчилася, потрібно іти на іншу фабрику чи на завод. Інша сторона: коли у тебе все виходить, приходить лінь, зіркова хвороба. Навколо тебе трудиться купа людей, а тобі здається, що «це все сам зробив, це ж за мене люди відправляють есемески, який я «красавец». Закінчився проект, вони вийшли з нього – і все закінчилося. Дивлячись на ту ж Росію, за десять років із цього проекту нічого толкового не вийшло, тому я проти, адже продюсери заганяють, можливо, талановитих людей у рамки.

Відповівши чесно на запитання журналістів, колишній вінницькій чиновник подався на сцену, де його чекав ущент набитий зал кінотеатру «Промінь». Дехто просто сидів і слухав запальні хіти гурту, дехто – енергійно підтанцьовували на східцях від холоду. Загалом концерт пройшов «на ура!», що підтвердив вихід гурту на біс.

Проте на душі було не до сміху. Це добре, що наше місто не обминають відомі виконавці, що заїжджають на периферію. Та з одного боку, хотілося б, щоби до нас навідувалися зірки і більшого масштабу. Хоча, як виявляється, на Волинь їдуть тільки ті, хто не боїться, так би мовити, спартанських умов: якщо зал і сцена – ще півбіди, то «гримерки» чи пристосований «конференц-зал» (якщо їх так можна назвати), не витримують жодної критики.

Облуплені стіни, поржавілі цвяхи, недоклеєні шпалери, прикриті шторкою дірки… Ніхто не говорить про те, щоби створити ідеальні умови, важливо забезпечити хоча б мінімальні… От тільки цікаво: несоромно так приймати талановитих музикантів???

 Русана АРІСТОВА