Золота діадема Волині

Про озеро Світязь і Луцький замок, мабуть, знає кожен українець, але є на Волині ціле гроно не менш привабливих та унікальних туристичних об’єктів.

На стокілометровому відрізку міжнародної траси від польського кордону в напрямку української столиці є більше десятка унікальних пам’яток національного та місцевого значення. Поки що переважна більшість із них перебуває у стані реконструкції. Але «золота діадема Волині», як охрестили ці пам’ятки дослідники історичної старовини, згодом може стати одним із найпопулярніших туристичних маршрутів.

Єдине в Україні місто на кордоні розташоване на правому березі Західного Бугу — Устилуг — має майже дев’ятсотлітню історію. Місто руйнували і орди Батия, і литовсько-польські міжусобиці, й обидві світові війни. Але особлива перлина Устилуга пов’язана з високим і вічним. У місті збереглася садиба геніального композитора Ігоря Стравінського, куди він щоліта приїздив на перетині ХІХ — ХХ століть. Помістя має цілісний вигляд, окрім головного об’єкту, зробленого за проектом самого господаря, — будинку, котрий, на жаль, втратив первозданний вигляд. У ньому розміщений музей Стравінського та музична школа.

«У червні цього року до 125-річчя з дня народження відомого композитора відбудеться четвертий міжнародний фестиваль „Стравінський і Україна“, — розповідає Василь Ворон, у компетенцію якого входить охорона культурної спадщини Волинської області. — Ця імпреза, за участю Люблінського оркестру, великої творчої групи з Польщі отримає загальноукраїнський розголос і зацікавлення, бо нічого подібного до ювілею в Україні ніхто не планує».

Під цю дату асфальтують під’їзд до садиби, очікують кошти з державного бюджету на реставрацію, котра матиме на меті повернути первісний вигляд пам’ятці архітектури місцевого та водночас пам’ятці історії національного значення.

Крім цієї садиби в Устилузі є ще будинок Носенків, з роду якого дружина Ігоря Стравінського. Цей будинок перебуває у приватній власності. Хоч і потребує ремонту, але від початку століття зберіг свій первозданний вигляд.

Княже місто
Крім Устилуга у списку історичних населених міст України на цій міжнародній трасі лежать Володимир-Волинський, Торчин, Луцьк та Олика.

Княжий Володимир (до речі, місцеві жителі ратують за повернення граду першоназви) має стати візитівкою України на кордоні з ЄС. Тут шість років тому створено державний історико-культурний заповідник «Стародавній Володимир». Аби привернути увагу до цього надзвичайного комплексу пам’яток національного і місцевого значення на державному рівні відзначено кілька ювілеїв: 800-ліття Волинсько-Галицької держави, 800 років від народження короля Данила, 750-річчя його коронації, 800 літ вшанування пам’яті Романа Мстиславовича. Розпочав роботу постійно-діючий науковий семінар «Галицько-Волинська Русь на пограниччі народів, культур і епох». Таким чином вдалося привернути увагу державних мужів, котрі на рівні президента підтримали це починання облдержадміністрації та міськради, виділивши кошти з держбюджету. Почалися роботи відновлювально-реставраційні.

«Фактично культові споруди всіх християнських конфесій потрапили в перелік тих найголовніших пам’яток, які перебувають в процесі реставрації, — каже Василь Ворон. — Вони першокласні: Успенський собор, Василівська церква, собор Різдва Христового, костел Іоакима і Анни й інші, варті уваги любителів давнини. Мало хто в центрі, на сході України знає, які тут унікальні споруди, в тому числі лугові простори, що оточують стару частину міста».

Поруч — Зимне — одне з давніх поселень. І, власне, те місце звідки починався стародавній Володимир, заснований Київським князем Володимиром Великим. Тут на початку 90-х знову загорілася монастирська лампадка. Святогірська Успенська обитель має більш, ніж тисячолітню історію, є однією з небагатьох добре збережених споруд оборонного комплексу, зведених в часи прийняття християнства. Не тільки паломники, а у туристи залишаються під враженнями добре доглянутих старовинних Успенського собору з печерами (1495–1550 рр.), Троїцької церкви (1567 р.), в якій перебуває чудотворний образ Зимненської Богоматері ХVІ ст., трапезної ХV- ХНІ ст., Надбрамної дзвіниці (1898 р.), школи (1899 р.).

Сучасне, що стало минулим
Далі на шляху — Локачинський район, Затурці. Обабіч дороги стоїть пам’ятник В’ячеславу Липинському, з дня народження якого цього року також минає 125 років. Тут він народився — видатний український політичний діяч, історик, історіософ, соціолог, публіцист, політолог, теоретик українського консерватизму, громадсько-політичний діяч.

«В Затурцях є намір відтворити історичний ареал — весь комплекс пам’яток, пов’язаних із родиною Липинських, — розповідає головний спеціаліст з питань реставрації та реконструкції історичної забудови управління містобудування та архітектури ВОДА Петро Троневич. — Вони жили тут, ходили до костелу, поруч був цвинтар, там їхній родинний склеп. В’ячеслав Липинський дуже тішився, що його народ йде вранці під церковні дзвони в православну церкву, католицький костел і мирно уживається між собою. Брат його — Станіслав — дав кошти та ліс на спорудження нового дерев’яного православного храму, коли старий розрушився. Церква існує до цього часу. Ми ведемо розмову також про відновлення частини цвинтаря».

Пам’ятка села Загорів — Новозагорівський монастир, котрий у новітній історії більше пов’язаний з народженням Української повстанської армії. У знищеній споруді можна вгледіти і готику, і бароко. Неподалік, у Локачах у заплаві річки Луги пам’ятка археології національного значення: унікальна місцина серед лугового простору ? городище часів Київської Русі. Пізніше на цьому місці був палац князів Сангушків. По інший бік траси за кілька кілометрів — Кисилин, який теж має кілька унікальних пам’яток ще з історії аріанства.

Історико-краєзнавчий музей у Торчині тільки нещодавно переселився із занедбаної дерев’яної споруди у сучасне приміщення самому центрі міста. Це справа життя унікальної особистості Григорія Гуртового — творця, автора, художника і єдиної людини, котра може там провести екскурсію. В музеї, що працює 50 років, є такі експонати, яким можуть позаздрити музеї не тільки обласного масштабу, а й всеукраїнського. Він проіснував у ті часи, коли люди не мали за що купити хліба. Коли можна було його розпродати і вижити, навіть нажитися. Григорій Гуртовий зумів його зберегти. Це диво в музейній справі, таких краєзнавців на всю Україну лиш кілька. Тут можна торкнутися історії у прямому розуміння слова — взяти в руки, роздивитися чи приміряти.

Оповиті легендами
Обминаючи Луцьк, де першокласний комплекс пам’яток вже 20 років об’єднаний у заповідник, зустрічаємо село Піддубці. Ще з дороги видніється дивовижна пам’ятка — дев’ятиглавий храм (1745 р.), єдиний зразок такої архітектури в Україні.

«Церква оповита багатьма легендами, — ділиться знаннями Василь Ворон. — Біля неї існував монастир, у середині був прекрасний орган, годинник, духовий оркестр. Церква отримувала великі кошти від місцевої шляхти. Була духовним і культурним центром всієї Волині. Прийшли часи, коли річки, стави замулилися, підвали церкви наповнилися водою. Вологість підійшла по стінах на шість метрів. Розписи зрушилися, з’явилися тріщини, навіть похилилися хрести. Храм опинився в передаварійному стані. Потрібно було докласти максимум зусиль, щоб привернути увагу до тієї пам’ятки, підготувати до реставрації і отримати кошти. Громада затратила 50 тис грн. на копання осушувальних каналів».

Олика. Цей рідкісний ансамбль заслуговував би створення окремого заповідника державного історико-культурного, а навіть — архітектурного. Замково-палацовий комплекс ХVI–XVIII ст. належав власникам Олики князям Радзівілам. Він будувався як оборонний замок. Був обнесений валом і кам’яними стінами з чотирма бастіонами по кутах. Тут збереглися комплекс колегіату ХVII ст., Петропавлівський (1450–1612 рр.) і Троїцький (1635–1640 рр.) костели, дзвіниця (1650 р.), В’їзна (Луцька) брама міських укріплень (30 роки ХVII ст.), Стрітенська кам’яна церква (1784 р.), де того часу зберігся живопис.

Дещо про імідж
«Торік на реставрацію пам’яток за нашою ініціативою виділено з державного і місцевого бюджету 7 495 000 грн., — каже Петро Троневич. — Тепер в області триває реставрація 31 об’єкта старовини. Це небувалі масштаби робіт. Але держава не може безперервно викидати такі великі гроші. Вона мусить привести пам’ятки до задовільного стану і далі передавати в приватні руки. Так підказує досвід країн Європи. Але потягу наших багатих людей до збереження історії, культурної спадщини не спостерігаю. Дуже бракує їм патріотизму. Поза тим, немає законів, які б закріпляли за ними право власності».

До справи відродження архітектурних пам’яток, скажімо, давнього волинського містечка Олики кілька років тому пропонували долучитися польські інвестори. Вони готові були вкласти 50 млн. дол., але їх налякали ті ж непевні українські закони.

Як не дивно, волинські пам’ятки архітектури майже не використовують, як туристичні об’єкти. Місцеві оператори туристичного бізнесу працюють на закордон. Як підтвердив менеджер турагенства «Сім зірок» Ігор Грищук, волиняни цікавляться чужими країнами. За словами директора ТзОВ «Крок-Тур» Алли Столярчук, на екскурсії історичними місцями Волині претендують тільки школярі, очевидно, за вимогою шкільної програми: «За 15 років не можу назвати випадку, щоб доросла людина попросила організувати екскурсію по волинських пам’ятках. Років 10 тому, хіба що, поляки цікавилися Львовом та німці — могилами своїх предків».

Галина Бєлова. Фото: Богдан Гончарук