Волинь. Історія України. (8 серія з 10) Volyn. History of Ukraine.

Після Лютневої революції 1917 року у Петрограді Україна домоглася права на самоврядування. В Києві був створений тимчасовий парламент – Центральна Рада.

Не слід вважати Центральну Раду суто українським націоналістичним органом, адже її створення підтримали і російська інтелігенція, і військові колишньої царської армії.

В жовтні 1917 року більшовики захопили владу у Петрограді та Москві. Уряд більшовиків – рада Совет Народних Комісарів або Совнарком висунув Центральній Раді ультиматум: Україна мала пропустити через свою територію більшовицькі війська на Дон для боротьби з Білою армією генерала Каледіна, а також визнати владу більшовиків в Україні. Та Центральна Рада не погодилась.

На початку лютого 1918 року більшовики почали наступ на Україну. Внаслідок нерішучої політики Центральної Ради, передусім щодо створення власних збройних сил, захищати Київ від армії Муравйова було майже нікому. 300 юнаків-добровольців, які заступили дорогу більшовикам під Крутами, були знищені і Центральна Рада виїхала спочатку до Житомира, а потім на Північ Волині до Сарн.

Більшовики почали наступ на Волинь і Центральна Рада була змушена просити допомоги в колишніх ворогів – німців. Внаслідок цього країни Антанти, котрі воювали з ними, відмовились визнати Україну незалежною державою. Натомість Німеччина, Австрія, Туреччина і Болгарія визнавали незалежність України, а також її право на Волинь, Холмщину та Підляшшя. Була сформована перша українська дивізія синьожупанників, яка разом з німцями почала наступ на Київ, і 1 березня 1918 року захопила його.

Центральна Рада ухвалила нові закони про розподіл землі серед селян. Та колишні поміщики звернулись до німецьких збройних сил з проханням відновити свою власність на землю. На Волині і Поділлі, за військової підтримки німців, польські та російські землевласники повернули собі свої маєтки. Обуренням селян скористались більшовики, які агітували їх проти Центральної Ради. Почались бунти, та німецькі війська їх жорстоко придушували. За цих умов широку діяльність розгорнула партія Українська Громада генерала Павла Скоропадського.

За підтримки німецької армії, на з’їзді землевласників, його обрали гетьманом України. Скоропадський спирався на німецькі збройні сили, однак згодом виступив за союз з Росією.

На Півночі України оточували більшовики, на Півдні – Добровольча армія Денікіна, на Заході, підтримувана Антантою, польська армія. Ситуація загострювалась і війна була неминучою. Всі ці сили чекали лише виведення з України німецьких військ.

В цей час лідери Українського Національного Союзу на таємному засіданні обрали Директорію на чолі з Симоном Петлюрою. Вони схилили на свою сторону збройні сили гетьмана Скоропадського.

14 грудня 1918 року Скоропадський зрікся влади і таємно німецьким санітарним поїздом одночасно з німецькою армією залишив Україну.

18 грудня 1918 року Директорія переїхала до Києва. Та вже в березні 1919 року більшовики починають наступ на Україну. Уряд Директорії виїхав спочатку до Кам’янця-Подільського, а потім на Волинь. В цей час удару в спину УНР завдали поляки, які мали на меті повернення Волині та Холмщини до складу Польщі. Вони захопили Луцьк, а Червона армія розгорнула наступ на Проскурів, Шепетівку, Рівне і розбила 19 дивізію Української армії.

Оточений поляками і більшовиками уряд Директорії переїздив у вагонах ешелону зі станції на станцію. Більшовики глузували: «У вагонах – Директорія, під вагонами – територія». Та з цієї, здавалося б, безвихідної ситуації УНР знайшла рятівний шлях. 5 червня 1919 року Петлюра почав наступ у напрямку Старокостянтинів, Проскурів, Кам’янець. Наступ виявився успішним і внаслідок нього війська УНР змогли об’єднатись з Українською галицькою армією. Об’єднані сили розгорнули наступ на Схід. 30 серпня 1919 року вони оточили і захопили Київ.

Та 22 вересня війська генерала Денікіна припинили наступ на Москву і почали бойові дії проти УНР. Вони захопили Київ, а більшовики, скориставшись відступом Української армії, прорвались до Житомира.

На українсько-польському фронті починає бойові дії стотисячна армія генерала Галлера. Оточена з усіх боків, не маючи достатньо зброї та амуніції, Українська армія змушена відступати.

Взимку 1919-20 рр. від тифу померло близько 25 000 українських солдат. Командувач Українською галицькою армією генерал Тарнавський пішов на примирення з Денікіним і УГА припинила боротьбу з його Добровольчою армією.

В листопаді 1919 року поблизу Чорториї УНР опинилася в «трикутнику смерті»: з півночі наступали більшовики, з півдня – Біла гвардія і з Заходу – польська армія Пілсудського. Більша частина уряду УНР, обравши менше зло, приєдналась до поляків. Симон Петлюра виїхав до Варшави.