Волинь. Історія України. (9 серія з 10) Volyn. History of Ukraine.

22 квітня 1920 року Петлюра та Пілсудський уклали Варшавський договір, за яким Волинь і Галичина відходили до Польщі, як плата за допомогу в боротьбі з більшовиками і звільненні України.

Наступ польсько-українських військ спочатку розвивався успішно. Третя польська армія розгромила передові загони дванадцятої більшовицької армії і разом з шостою козацько-стрілецькою українською дивізією генерала Безручка 7 травня 1920 року захопила Київ. Однак 10 червня українці і поляки залишили столицю під натиском першої кінної Червоної армії Семена Будьонного.

Польські жовніри, а з ними й українські дивізії Петлюри відступали на Захід. Кіннота Будьонного дійшла до Волині, біля Рівного Будьонний знову прорвав польський фронт і спрямував свою кінноту на Львів.

У липні 1920 року частини Червоної армії Західного більшовицького фронту, яким командував генерал Тухачевський, розбили польські війська під Новоград-Волинським і зайняли Рівне, Дубно, а на початку серпня захопили Луцьк, Ковель, Володимир-Волинський і вийшли до Західного Бугу.

Просуваючись все далі вглиб Польщі, Тухачевський дійшов до Вісли і зупинився під Варшавою. Варшавський уряд почав евакуацію до Познані, куди вже переїхала більшість державних установ та іноземних дипломатичних місій.

Однак, більшовики Варшави не взяли, а польська армія перейшла у наступ і 13 вересня 1920 року зайняла Володимир-Волинський, а потім Луцьк, Рівне і всю Волинь.

У Галичині поляки відтіснили більшовиків з-під Львова, а частини армії УНР, переправившись через Дністер, розгромили загони Червоної армії під Чортковом, Підгайцями і 18 вересня відкинули їх за річку Збруч. Та несподівано польські війська зупинилися біля Костянтинова і Летичева.

18 жовтня 1920 року польське командування зажадало, щоб українські дивізії також припинили бойові дії проти Червоної армії. Це сталося тоді, коли більшовицька чотирнадцята армія була розбита, і шлях на Київ був практично відкритий. Не зважаючи на заперечення польської сторони, Українська армія продовжувала боротьбу.

В цей час більшовики пообіцяли полякам вигідні умови миру. Польща знехтувала українськими справами, і 9 листопада Пілсудський підписав з більшовиками перемир’я, скріплене згодом Рильським договором. За ним Волинь і Галичина вдруге в історії входили до складу Польщі.

Українська справа була програна. Мало чисельні та погано озброєні українські дивізії не могли встояти проти Червоної армії. 21 листопада вони перейшли через річку Збруч до Галичини, тепер уже території Польської держави. Тут їх зустріли польські союзники, роззброїли і відправили до таборів військовополонених.

Остаточні кордони були встановлені по лінії Керзона і Волинь з Галичиною залишились у складі Польщі. Згодом було створено Волинське воєводство, куди входили нинішня Волинська та Рівненська області, а також Кременецький і Шумський райони Тернопільської області.

Наприкінці 20-х років у Польщі виникла політична криза, яка досягла апогею влітку 1930 року, коли в умовах авторитарного режиму Юзефа Пілсудського, так званої Санації, утворилася легальна політична опозиція.

Цією кризою скористалися представники новоствореної ОУН, які на літо 1930 року призначили активні акції спротиву польській владі. В червні-липні за ініціативою ОУН відбулося більше 2 000 акцій саботажу, пожежі і напади на державні установи в Східній Галичині і на Волині.

Польське керівництво вирішило завдати удару і польській опозиції, і українському національному руху. 25 серпня на нараді у Пілсудського ухвалили рішення про розпуск парламенту, а решти найактивніших діячів опозиції, а також проведення нових виборів наприкінці листопада. Українських депутатів Сейму утримували під домашнім арештом аби не допустити їхньої участі у виборах, а їхніх виборців тероризували, змушуючи голосувати за польських кандидатів. Був створений концентраційний табір «Береза Картуська», до ув’язнили політичну опозицію.

Через скарги українців до Ліги Націй доля української меншості в Польщі набула характеру міжнародного скандалу. Проте, якщо європейські, і особливо британські політики, засудили поведінку поляків, то комітет Ліги Націй звинуватив українських екстремістів у провокуванні репресій.

Польський уряд швидко придушив заворушення, однак його дії ще більше розлютили українців, призвели до зростання екстремізму з обох сторін і ускладнили пошуки конструктивних рішень.

1 вересня 1939 року Німеччина напала на Польщу.

17 вересня 1939 року радянські війська вступили на територію Галичини та Волині, приєднавши ці землі до Радянського Союзу.