Волинь. Історія України. (10 серія з 10) Volyn. History of Ukraine.

25 червня 1941 року німецькі війська захопили Луцьк.

23 червня перед відступом радянські війська розстріляли в’язнів луцької тюрми. Відомі лише німецькі дані у цій справі. В них ідеться про розстріл 1 000 – 1 200 українців у луцькій в’язниці, близько 200 чоловік у Рудках та Комарному, а також про 30 українців убитих у Бережанах.

На окупованій німцями території, почали діяти озброєні загони Української Повстанської Армії. Саме Волинь стала основним місцем бойових дій УПА. Водночас формувалися і партизанські загони, які підпорядковувались Червоній Армії, зокрема з’єднання Сидора Ковпака.

У Великобританії еміграційний польський уряд намагався створити військові і політичні умови для відновлення польської влади на Галичині, Поліссі, Холмщині і Волині. До 1939 року ці землі входили до складу Польщі, а у вересні 1939 року за пактом Молотова-Ріббентропа їх приєднали до Радянського Союзу, однак серед мешканців цих областей залишилося чимало поляків.

23 лютого 1943 року після розгрому німецько-фашистських військ під Сталінградом уряд Польщі оприлюднив заяву, де засуджував приєднання західноукраїнських і західнобілоруських територій до України і Білорусії. Польський уряд створив на Волині загони Армії Крайової.

Таким чином у волинських лісах одночасно діяли червоні партизани, Армія Крайова та різні сил УПА – загони Тараса Бульби-Боровця, бандерівці і мельниківці.

За деякий час відносини між червоними партизанами та бійцями УПА були майже союзницькими. Українські патріоти навіть ставали провідниками для загонів Ковпака під час його походу до Карпат. Та згодом вказівки з Москви і непримиримість українців у питанні незалежності призвели до розриву відносин.

Загибель генерала Ватутіна 29 лютого 1944 року у випадковій перестрілці з повстанцями поблизу Милятина Острозького району стала початком відкритої боротьби Червоної Армії з УПА.

Непримиримим ворогом УПА стає і Армія Крайова. Одна з причин ворожнечі полягала у виданому генеральним штабом УПА декреті про земельну реформу, яка передавала всі землі польських колоністів у власність українських селян.

Ще у квітні 1943 року бандерівці поставили питання про звільнення контрольованої повстанцями території від польського населення, «яке повсюдно шкодить українській справі провокаційною діяльністю». Все це створило умови, за яких будь-який побутовий конфлікт переростав у криваву збройну сутичку.

12 липня 1943 року з Білина, де базувалась 27 дивізія Армії Крайової, до села Писарева Воля вирушив польський загін. Попереду йшли дві танкетки, вгорі кружляв літак і обстрілював село з кулеметів. Почалась пожежа. Мешканці втікали до лісу, а поляки, увірвавшись до села, пограбували і вщент спалили його. Після Писаревої Волі вони сп алили села Дубники, Коти, Вирів, Пузів, Стинжаричи та інші.

У відповідь загони УПА і українські селяни починають знищувати поляків. Почалась чи не найтрагічніша сторінка українсько-польської історії «Волинська різня».

Протягом липня 1943 року від рук волинян загинуло близько 20 000 поляків. Лише 11-12 липня загинуло 12 000 чоловік. За деякими даними, які важко зараз перевірити, українці здійснили: 110 нападів на польські села, в кожному з яких загинуло від 50 до 100 поляків, 25 нападів, в яких загинуло до 200 поляків у кожному, і 15 нападів, в яких загинуло до 300 чоловік у кожному.

Все це відбувалось на окупованій німцями території і задовольняло загарбників. Рейхсканцлер України Еріх Кох заявляв: «Хочу, щоб поляк при зустрічі вбивав українців, а українець вбивав поляка. Якщо по дорозі вб’ють ще й єврея, буде те, чого я хочу».

Та були на Волині і райони цілком звільнені від окупантів. У відбитих у ворога селах Волинської та Рівненської областей від річки Прип’ять на Сході, і до річки Горинь на Заході, загони УПА у травні 1943 року проголосили Народну Республіку, а місто Колки її столицею. Була встановлена цивільно-військова влада. Цивільне управління здійснювали районна і сільська управи, заходами політичної влади керував Юрій Шевченко на прізвисько Моряк. Були налагодженні господарські структури: діяли млини, хлібопекарня, дві їдальні, дві лазні, молочарня, готель. У місцевому храмі проводили службу українською мовою. Було відновлено роботу місцевої електростанції, світло від якої подавали до лікарень, школи і друкарні. Неймовірно, але Колківська Республіка проіснувала 5 місяців, і лише у жовтні 1943 року її знищила німецька армія за підтримки танків, авіації та артилерії.

Всередині травня відділи УПА заблокували більшовицькі партизанські загони в чорному лісі, фронтом 50 км завдовжки, у вирішальному бою 1 червня 1944 року угруповання червоних партизан було практично знищено.

Навесні УПА створила фронт на північно-західному польському кордоні, на відрізку Любачів – Рава-Руська – Груб’єшув проти підрозділів Армії Крайової, котрі наступали.

9 липня 1944 року почались бої з німцями, які силами двох дивізій намагались знищити республіки УПА в Долинщині і Скільщині, та зазнавши тяжких втрат німці до 16 липня залишили гори.

Після війни кордон з Польщею пройшов по річці Західний Буг. Холмщина ввійшла до складу Польщі і загони УПА були розділені кордоном на дві частини. Опір радянській владі не припинявся, але у 50-х роках залишки повстанської армії таємно вирушили через Чехословаччину на Захід. А останній бій УПА з підрозділами радянської міліції датують 1961 роком.