Олександр Свирида: Хто першим зайде на ринок, той його і здобуде

Ім’я Олександра Свириди асоціюється з українським «майонезним» бізнесом. Саме він свого часу разом із компаньйонами розкрутив своє перше дітище — відому торгову марку «Торчинпродукт» (нині — «Торчин»). Були в нього й інші проекти, проте «торчинський» наразі вважається найуспішнішим. Нині Олександр Свирида нібито вийшов з активного бізнесу. Очевидно, що не на довго.

Орговик

Активний, непосидючий і трохи бешкетний у школі відмінник мав усі шанси зробити яскраву кар’єру комсомольського, а далі — компартійного функціонера, якби залишилися радянська система, зізнається Олександр Свирида. Проте, йому вдалося зробити не менш успішну бізнесову кар’єру, вдало переплітаючи її з політичною. Його підприємницький досвід немає «човникового» та кримінального походження. Вважає, що у бізнес потрапив випадково, завдяки активній життєвій позиції.

«Будучи студентом п’ятого курсу політехнічного інституту, став депутатом обласної ради. Зважаючи на той період часу (початок дев’яностих), думаю, що це посприяло моїй кар’єрі. Після вузу потрапив на підшипниковий завод. Був інженером, про що аніскільки не шкодую, але тільки один рік. А якщо інженер не працює за фахом протягом трьох років, то, як спеціаліст, «помирає» вже до кінця життя. Забулися навики, формули, підходи. Залишилася загальна схема управління організацією виробництва. Тобто я став не інженером, а орговиком.
Щойно почав зароджуватися приватний бізнес, перейшов в мале підприємство. Однак, це не був чужий бізнес. Натомість, надійшла пропозиція на державну службу — став керівником регіонального відділення Фонду держмайна у Волинській області. Це був нормальний управлінський досвід. Я пішов із Фонду на етапі зміни Президента».

Версію про те, що посаду в Фонді держмайна Олександр Свирида використав для приватизації заводів продтоварів у Луцьку та Торчині, він називає нісенітницею.

«Я пішов із Фонду не тому, що щось приватизував і пішов на ті об’єкти. Кравчука змінив Кучма, Кучма міняє голову Фонду. Нові віяння. Я звик працювати у комфортній обстановці. Махнув рукою і пішов у бізнес до знайомих хлопців, які потім стали компаньйонами. Тоді Торчинський завод випускав соки у трилітрових банках, печиво і розливав солодку воду. Що я приватизував? Той бізнес, що зараз є? Ні, він був створений з нуля. Майно орендувалося в Фонду держмайна. Наші лінії стояли в одному цеху і в коридорі. В 1995 році запрацювало перше виробництво ВАТ «Волиньхолдинг», яке розливало солодку воду. Коли старі цехи розпаювали між людьми, вони їх продали аж у 1998-99 рр».

Ставка

Коли на полицях українських магазинів було засилля польської соусної продукції, у групи волинських бізнесменів визріла думка перехопити ринок. І тут, як зізнається Олександр Свирида, ідея належала, власне, полякам, які були їх партнерами по бізнесу.

«Поляки казали: «В Україні буде все те, що в Польщі п’ять років тому. Хто перший зайде на ринок, матиме відому торгову марку, той здобуде ринок». Так воно і вийшло. Якщо хтось зараз має ідею, щось випускати, то аби відвоювати частку ринку, треба в тисячу разів більше, ніж в цінах того періоду».

Колишні зв’язки Олександра Свириди, тоді вже — голови правління ВАТ «Волиньхолдинг» — стали в нагоді. Якщо оборотні кошти були свої, то складніше стояло питання з інвестиційними. Заважала гіперінфляція. Свирида використав можливості інноваційного фонду, склавши бізнес-план на виробництво води, кетчупу і гірчиці. Невеликого кредиту було достатньо, аби в Польщі придбати примітивне обладнання.

«Коли інші масово займалися торгівлею, ми помаленьку почали випускати продукцію і купувати нове обладнання. А в 1999 році вже були новітні технології і досить революційна ідея фасувати майонези, кетчупи, гірчиці в дой-паки (упаковка, яка стоїть). В Європі так ніхто не робив. В них і досі така тара обмежена у використанні. За рахунок цієї ідеї вдалося здобути, власне кажучи, ринок, величезну конкурентну перевагу. Відбулася серйозна експансія нашої продукції по всій Україні. Я б не хотів, щоб це приписували виключно мені. Була група компаньйонів, серед яких — поляки. Вони забезпечували логістику та доставку сировини з-за кордону, що було досить вигідно. Ми користувалися кредитами в Польщі, які коштували втричі дешевше, ніж українські. Хоча були ризики курсових збитків. Один раз таки постраждали».

Майонези з кризи

Світова фінансова криза 1998 року, яка поховала не один бізнес, поставила на межу банкрутства і ВАТ «Волиньхолдинг». Маючи величезні валютні борги, акціонери прийняли ризиковане рішення: наростити обсяги виробництва. Саме в часи кризи народилися і теперішні низькожирні (30 %) салатні майонези.

«Ми застосували досить нестандартне рішення: не зупинятися. По позиціях високожирного майонезу отримували збитки, низькожирний за нижчу ціну приносив доходи. Ледь перекривали збитки, але працювали, генерували грошові потоки. Банки бачили, що все гаразд, не панікували, продовжували нас кредитувати. Протягом двох місяців обсяги продажу зросли в три-чотири рази. Це відразу вирівняло наші фінанси. Ми стали прибутковими».

На той час бізнес Олександра Свириди та його компаньйонів об’єднував кілька напрямків. Проте, час вимагав проведення реструктуризації та розмежування напрямків.

«Кожен думав, що він на своєму напрямку працює і заробляє, а проїдає хтось інший. Це заважало і демотивувало. Після розділу балансів все стало на свої місця. Усі ці напрямки згодом виділилися в окремий бізнес. Дочірніми підприємствами були нинішні супермаркети «Агроконтракт» і «Колібріс», Волинська фондова компанія, яка продає сільгосптехніку, «Глорія-імпекс» — структура, що займається митними перепустками. Ми постійно були в пошуку. Купували якісь магазини, а потім їх продавали. У 1998 році до нас приїхали працівники Луцького заводу продтоварів із проханням їх викупити. Тепер це — «Луцькфудз».

Аби чемно відмовляти кримінальним структурам у пропозиціях кришувати, компаньйони взяли на роботу одного з керівників МВС. Він проводив переговори з особами, які пропонували надавати певні «послуги». Щодо внутрішньої безпеки, то, на думку Олександра Свириди, потреби створювати спеціальний підрозділ не було. За його словами, власна СБ могла лише провокувати проблеми.

Час Nestle

Бажаючих придбати готовий розкручений бізнес було багато, однак власники «Волиньхолдингу» знали собі ціну. І таки дочекалися корпорації, яка потужно заходила на український ринок. Переговори йшли близько двох років. Nestle оцінило в першу чергу не матеріальні активи компанії, а частку ринку, за якою стояв бренд.

«Швейцарцям не було проблеми за короткий проміжок часу побудувати сучасний завод у чистому полі. Але ми тоді займали 40 % ринку холодних соусів України, який потенційно можна збільшувати. До речі, споживання майонезу на душу населення в Україні — найбільше у світі. Nestle оцінило дистрибуційні можливості: наша продукція була в найостаннішому кіоску в найдальшому селі. Вони заплатили порівняно справедливу ціну. Дуже високу на той момент, як для України».

Бізнесовий штиль

Тривалий час Олександр Свирида очолював наглядову раду ВАТ «Луцькфудз» (ТМ «Руна»). Паралельно робив спробу зайнятися олійним бізнесом, проте, збудований комбінат у Нововолинську, торік продав. Пояснює це різким стрибком цін на сировину, непрофільною справою. Наразі публічно демонструє затишшя особистої бізнесової активності.

«Маю деякі невеликі пакети акцій — міноритарні, які ні на що не впливають, не визначають стратегію розвитку того бізнесу. Продав би їх ключовим акціонерам, але вони не можуть заплатити справедливу ціну. Я, як Берлусконі. Активи є, ними займаються люди, я ж безпосередньої участі в бізнес-процесах не беру».

Зіставивши деякі факти, можна припустити, що Олександр Свирида, згортаючи бізнес, готувався до посади губернатора, або ж голови обласної ради. Очевидно, називати цю причину він вважає некоректним.
Нині Олександр Свирида допомагає дружині Світлані розвивати рекламний бізнес, інвестуючи її агентство.
До речі, нещодавно одна з газет, рейтингуючи найзаможніших волинян, віддала Свириді п’яте місце. А сам він вважає, що мав би бути десь між 25 і 30 сходинками.

«Я з гумором підходжу до таких речей. Хто б не проводив подібні дослідження, він повинен керуватися міжнародною класифікацією: що вважати майном? А майном є бізнес, тобто, грошові потоки, що генерують доходи. Якщо людина має багато житла, дорогих машин для особистого споживання, це не можна назвати активами. Той список прочитав із здивуванням, бо він, з моєї точки зору, неадекватний волинським реаліям. Хіба відсотків на 20. Щодо мене, там серйозна помилка. Я і близько там не стою. Приписали чужі активи, які на мені номінально рахувалися, але мали іншого власника. Цього року вже все переоформлено».

Принципи

Лідер моделює поведінку. Керівник має тримати свої емоції при собі. Незалежно від того, що відбувається, треба завжди демонструвати оптимізм, гарний настрій, не псувати його людям навколо себе.
Якщо не знаєш як зробити, вчини по закону.
Не пробуй подолати зло, яке за межами твоєї досяжності: і зло не подолаєш, і авторитет втратиш. Цей принцип сформулював великий китайський воєначальник Сунь Цзи у трактаті «Мистецтво війни». Перефразовуючи: не берись за справу, яку ти завідомо не можеш вирішити.

Олександр Свирида
Народився: 8 липня 1967 р. у Луцьку.
Освіта: Львівський політехнічний інститут (технологія машинобудування) — інженер-технолог (1990 р.), Міжрегіональна академія управління персоналом (державні фінанси) — економіст (2003 р.)
Бізнесмен:
1991-1992 рр. — заступник директора малого підприємства «Кайбер»
1994-1998 рр. — голова правління ВАТ «Волиньхолдинг»
2003-2006 рр. — голова наглядової ради ВАТ «Луцькфудз»
Чиновник:
1992-1994 рр. — начальник відділу управління економіки і ринку Волинського облвиконкому, начальник регіонального відділення ФДМ у Волинській області
2002-2003 рр. — заступник Міністра фінансів України
Політик:
1990-1994 рр. — депутат Волинської облради скликання
1998-2002 рр. — народний депутат України
З 2006 р. депутат Волинської облради

Одружений. Разом із дружиною виховує двох доньок.
_______________________________________________________________

Запитання ? відповіді:
— Яка стоїть цифра в декларації про ваші доходи за 2007 р.?
— Я отримав достатньо вагомі доходи, але вони не є об’єктом додаткового оподаткування. За фактом цього року, можливо, це вже буде.
— Чи рахували гроші, накопичуючи капітал?
— Бізнесмени мають такий спортивний інтерес. Це мірило, свого роду, бізнес-успішності: щоб приростало, внутрішня гордість, що заробляєш, не потратив, не програв, створив певні цінності для себе, дітей і можливо, дехто каже, для майбутніх поколінь.
— Найбільш вдала покупка?
— Коли продав «Торчинпродукт», купив земельну ділянку в Конче-Заспі. Тоді думав: яка дорожнеча! Зараз ціна під Луцьком більша. Із купівлі технологій — дой-пак.
— Що допомагає реабілітуватися?
— Регулярно ходжу в баню, граю в теніс, в страйкбол. Але найбільша релаксація — в колі сім’ї.
— Скільки у вас авто?
— В сім’ї – два, в мене і дружини.
— Ваша місія?
— Я не відрізняюся від пересічного громадянина. Не задаюсь філософськими категоріями, не живу з точки зору глобальної перспективи і не ставлю собі завдання стати президентом, прем’єр-міністром, чи головою якоїсь корпорації. Все складається ситуативно. Коли формулюєш питання місії, тоді формуються комплекси. Зараз живу в достатньо комфортній обстановці, не займаюся безпосередньо бізнесом і не уразливий, вільний громадянин суспільства.