Волинь. Історія України. (4 серія з 10) Volyn. History of Ukraine.

Після смерті Свидригайла Луцьк вже не мав власних князів. З того часу в місті правили волинські намісники, а з 1475 року – маршалки волинської землі, якими призначали тільки українці.

Луцьк занепадає.

Причина передусім полягала в татарських набігах. Навесні 1453 року татари зруйнували частину міста і забрали в Єсир кілька тисяч осіб. У 1491 році татари і пожежа майже повністю знищили місто.

З цієї причини в 1497 році литовський князь Олександр вдруге надав Луцьку Магдебурзьке право. Грамота, написана латиною, зобов’язала міщан також брати участь в обороні мурів, а в разі більшої небезпеки – разом зі шляхтою захищати замок.

Численні негаразди не дозволяли місту піднестися. В 1508 році ротмістер Улука Муровець відбив напад великого загону татар.

У 1540 році Луцьк знову нищить пожежа, під час якої в замку згоріли всі старі акти і документи. З огляду на зубожіння міста король Сигізмунд Август у 1552 році грамотою звільнив луцьке населення майже від усіх податків.

У другій половині XVI століття Луцьк, завдяки спокійним часам, знову стає багатим. У місті процвітають торгівля та ремесла. Крім звичайних ремісників, тут були: золотильники, шаблярі, слюсарі, кушніри, мулярі. В Луцьку відбувались великі ярмарки, де торгували сукном, шкірою, золотарськими виробами і вином.

Населення міста складалося переважно з українців. Крім того, за литовських часів, в Луцьку мешкали також вірмени, литовці, євреї, караїми, татари і поляки. На острові мешкали тільки християни, а далі поблизу теперішнього собору населення було мішаним. На Вільці і в напрямку Жидичина жили євреї, на Омелянику – караїми.

Весь Луцьк, крім Яровиці, був обнесений валом і частоколом і мав кілька оборонних веж. Луцький замок був закладений Любартом усередині XIV століття. Будівництво тривало досить довго. Закінчували його Вітовт і Свидригайло. Замок поділявся на горішню і долішню частини. Основним був горішній замок, зовнішні мури якого збереглися дотепер.

Замок Любарта, побудований з цегли і каміння в готичному стилі на зразок замків хрестоносців, був за часів Любарта і кілька століть по тому найбільшим і одним з найсильніших замків Волині. Тоді весь замок оточували рови з водою, а до замку вів підйомний міст, що робили його неприступним. Проте часті облоги, пожежі і байдужість наступних, після Свидригайла, господарів призвели до того, що вже в XVI столітті замок був частково зруйнований. Цілковитої руїни він зазнав наприкінці XVIII століття, а всередині XIX російський уряд навіть думав його розібрати.

Мури горішнього замку мали 10,5 метрів заввишки і оточували подвір’я, яке було 230 метрів завдовжки і за формою нагадувало трикутник. По кутах стояли 3 вежі: вежа Любарта – головна в’їзна, друга від річки Стир – вежа Свидригайла, обидві вежі були 28 метрів заввишки, третя вежа – владича, найнижча сягала 13,5 метрів. Колись між вежами Любарта і Свидригайла стояла княжа палата. Князь Чарторийський на її місці побудував дім. Ближче до середини замку стояла українська кафедра Святого Івана Богослова, яку заклали в XII або XIII столітті. В XIV столітті Любарт звів на її місці нову муровану церкву – кафедру. Її частково знищила пожежа 1781 року, а остаточно розібрав російський уряд у 1840 році. Біля кафедри стояла палата луцьких владик. Від долішнього замку, або так званого пригородка, залишилися тільки рештки мурів. Мур цього замку в XVI столітті починався від вежі Свидригайла, оточував теперішню в’язницю, звідти йшов навколо костелу на захід, а далі, за дзвіницею католицької кафедри, повертав до горішнього замку і з’єднувався з вежею Любарта. Долішній замок мав 7 веж. Їх, як і більшість мурів пригородка, розібрали в першій половині XIX століття.