Холмська Богородиця (частина перша)

Кожного разу, коли приходжу у музей Волинської ікони, не зводжу погляду з образу Холмської Божої Матері. Не можу позбутися відчуття, що бачу на собі два погляди: чудотворного лику і своєї духовної мами — Надії Гаврилівни Горлицької. Понад п’ятдесят років берегла лучанка цю ікону, повернула її із забуття! І в щоденнику свого часу я написав: «Боже, як часто здається, що моя духовна мама зовсім не та, якою її знаю вже стільки літ… Ніби зовсім інша це людина… Давно десь бачена мною. На іконі чи деінде…»

І живу я між тими двома поглядами, як між двома ангелами. Позаторік на Успіння Божої Матері (ще одне знамення) Надія Гаврилівна пішла на вічний спочинок. Ікону, перед якою ставала на колінах, як батько, дідусь, прадід. Вона передала на довічне зберігання у Луцьку.

 

Рятувала Холм від нашестя орд Батия

Одна з давніх легенд стверджує, що ікону намалював в Єрусалимі Апостол і Євангеліст Лука. Це одна з чотирьох апостольських ікон, на яких плекалася культура Київської Русі. Родинна святиня князя Данила Галицького. І як стверджував мистецтвознавець, доцент кафедри давньої історії України та спеціальних історичних дисциплін Львівського національного університету імені Івана Франка Володимир Александрович (він досліджує зв’язок образу Холмської Богородиці з шедеврами візантійського мистецтва), реліквій, подібних цьому образу, немає в християнському світі.
Кожна епоха залишала на іконі свій відбиток — образ Богородиці переходив з рук в руки послідовників різних віросповідань, таємниче зникав і чудом з’являвся знову.
З Єрусалиму він прибув у Царгород, у палату імператорів. Існує кілька версій з приводу того, як образ потрапив до Києва. За однією з них, сюди ікону привіз, прийнявши хрещення, рівноапостольний князь Володимир. За іншою версією, вона була в шлюбному посагу візантійської царівни Анни, нареченої князя. А вже він у 1001 році передав образ для Богородичанського собору в Холмі.
Це місто заснував князь Данило Галицький. На високому пагорбі у ньому він збудував церкву Святого Іоанна Златоустого. У літописних джерелах є така згадка: «Прикрасив (Данило — авт.) камінням дорогим, бісером і золотом також ікони, які він приніс з Києва, і образ Спаса і пресвятої Богородиці, що йому сестра Федора дала з (київського — авт.) монастиря святого Федора…» Цікаво, що дзвони для цього храму доставляли з Києва, а деякі вилили у Холмі.
Церква згоріла у 1259 році. Не покладаючи рук, Данило Галицький будував храм на честь Пресвятої Пріснодіви Марії «величиною і красою не меншу од тих, що були раніш, і прикрасив її пречудовими іконами». Цілком імовірно, що серед них був образ Холмської Богородиці. Адже відомо, що князі Холмські заповідали, щоб їх хоронили під її покровом. У підземеллі храму знайшли вічний спочинок князь Данило, його сини Роман та Шварт, а також правнук князь Михайло Юрійович.
Так трапилося, що сімнадцятирічна Надія Горлицька була присутня при першому відвідуванні підземелля і крипти Холмського кафедрального собору на Святій Даниловій горі, коли в окупованому німцями місті була відновлена православна єпархія. На дерев’яній драбині зі свічкою в руках вона спускалася в підземелля. Бачила всі князівські домовини, але на них не було жодного надпису (про це також маю намір розповісти).
Ікона правила холмщанам за зразок мужності й високої сили духу. Завдяки її заступництву місто було врятоване від нашестя орд Батия в 1240 році. Захисники міста ревно молилися перед образом, а дві княжни дали обітницю на знак подяки за визволення прийняти чернецтво і відновити храм, в якому він зберігався. Легенда розповідає, що ікону винесли на укріплення. І татари дуже розгубилися: їм здалося, що воно піднялося до небес. І завойовники в паніці кинулися втікати.
Вдруге вони напали на місто у 1256 році. І тоді також не змогли його захопити. Проте 1261 року татари під проводом Бурундая вдерлися до Холма. Вони зруйнували православний собор, а ікону залишили серед руїн, знявши з неї дорогоцінні ризи. Згідно з історичними оповідями, кривдників покарав Господь: вони осліпли, а голови воїнам повивертало обличчям до спини. Власне, це одні з перших свідчень про чудотворну силу ікони. Лише через сто років жителі міста вийняли її з-під завалів і внесли до відбудованого храму.

Король Польщі йшов на Берестечко з реліквією
У 1596 році Холмський православний єпископ Діонісій Збируйський перейшов до уніатів. Тому вони заволоділи собором та іконою. Уніатський єпископ Мефодій Терлецький першим почав збирати документальні свідчення про благодіяння, які відбулися за посередництвом образу Пресвятої Богородиці. 22 липня 1646 року його досліджувала комісія з високоповажних духовних осіб. Ікону їй представив доктор богослов’я, член ордена Василія Великого Яків Суша. Комісія переконалася, що вона написана на кипарисовій дошці. На святині було виявлено пошкодження, яких завдали татари. Одна рана, кругла та широка, на лівому боці лику Богородиці, дві рани на лівому плечі, нанесені ніби мечем, одна на великому пальці правої руки, очевидно, пробита стрілою. У присутності державного нотаріуса комісія склала відповідний акт. Вона прийняла присягу, засвідчивши: правдиво описано все, що присутні побачили «на власні очі». Яків Суша написав книгу про образ, яка перевидавалася двічі. Він навіть відмовився від митрополичої кафедри, щоб не розлучитися з іконою. І заповів, щоб поховали його у підмурівках храму під тим місцем, де вона стояла.
Уніати повернули православним собор після того, як Богдан Хмельницький і польський король Ян Казимир уклали Зборівську угоду. Натомість ікону вони сховали, щоб таємно вивезти з Холма. В садибі заможного міщанина її помістили в шафі, яку у підземеллі заставили мішками та снопами і засипали землею. Православні знайшли ікону 20 березня 1651 року і повернули до храму. Королю донесли, що брати Павловські (вони служили у польському війську, були православного віросповідання) розголосили таємницю. Їх одразу схопили і стратили під Сокалем.
Якову Суші було важко змиритися з тим, що уніати втратили ікону. Він почувався обкраденим. Як же: доля покликала чужих до торжества! Ось чому Яків Суша відважився вмовити Яна Казимира (в той час він у Любліні готувався до походу проти козаків) відібрати святиню у православних. І 25 квітня 1651 року король видав указ: «Щоб ця ікона з тамтешніх місць так дорого варта і славна чудесами дорогоцінність із взятими з нею срібним посудом та церковним начинням, не пропала і не дісталася до рук ворогів, віднайшовши зручний день і час, відібрати згадану ікону, срібний посуд та церковне начиння від преподобного о. Балабана (він керував православною Холмською кафедрою — авт.) та інших ченців тієї ж грецької віри, і привезти все це до нас, що на зберіганні у нас буде знаходитися аж до подальшого між двома сторонами стосовно (прав на володіння) цієї ікони розгляду або нашого рішення».
Посланці короля проникли у храм під виглядом паломників і захопили ікону. Її вивезли у Люблін. Православні не могли заспокоїтися — свавільна діяльність королівської влади могла викликати у людей непокору. Ян Казимир був змушений пообіцяти, що поверне ікону до Холма, як тільки настане спокій і мир.
Яків Суша порадив йому взяти її у похід проти козаків. Перемоги під Сокалем та Берестечком поляки приписували чудодійній силі Богородиці Холмської — напередодні боїв вони молилися у надії на її заступництво і допомогу.
Ян Казимир, втішений тріумфом, у хвалі і в славі поважно ніс ікону з Кременця через Львів до Варшави. І помістив її у каплиці свого палацу. Заслуги вірнопідданого Якова Суші були високо оцінені: король призначив його керуючим Холмською уніатською кафедрою, діяльність якої відновлювалася.
Зважаючи на прохання прихожан, 22 червня 1651 року Ян Казимир повернув образ Богородиці до Холма. Яків Суша писав про те, що радість людей розпросторилася над дорогою з Любліна. На неї виходили «з міст і сіл простолюдини, міщанство та шляхта. Були такі, котрі за сім верст і далі пішки, верхи та в колясках поспішали на зустріч, тим більше радіючи, чим більш (перед тим) був їхній сумнів щодо повернення святої ікони. Коли пронесли її через місто урочистим хресним ходом, так багато простий люд пролив радісних сліз! Так щиро молився від глибини душі! А скільки було взаємних привітань, що заступниця, утішителька, прилисток, цілителька, опікунка, владичиця, матір... після річних подорожей до нас повернулася».
Очевидно, польський король вірив у невичерпність чудес, які може створити образ Богородиці. Готуючись до чергового походу проти козаків, він написав у листі, щоб ікону привезли до Варшави. До короля її супроводжував ескадрон польського війська разом з найвідомішими поміщиками з Волині та Поділля. Він взяв святиню до свого табору, проте, зазнавши поразки під Жванцем, втратив до неї інтерес і повернув до Холма.

Твоєю милістю, Пречиста

Оскільки тривали запеклі бої ляхів з козаками, Холм переживав важкі часи. Яків Суша міняв місце свого перебування, переховуючись з іконою. У своїй книзі він поділився спогадами про те, як потрапив зі святинею у Жидичинський монастир. І описав диво, яке трапилося при переправі через Стир неподалік Луцька.
Пором з підводою з церковним майном на річці зіштовхнувся з величезними брилами льоду. Перекинувшись, він пішов на дно. Візник, виринувши з крижаної води, благав про допомогу. На березі було чимало людей, проте ніхто не хотів ризикувати життям, щоб рятувати його. «Пресвятая Богородице!» — до очевидців жахливої сцени долинули лише ці два слова. І ось воно, диво! Сильна течія виносить до берега візника, коней, підводу з церковним майном. Люди не вірили своїм очам: жодна річ не була пошкоджена! Візник навіть не захворів після крижаної купелі. На той час уже було відомо понад сімсот благодіянь, які створила Холмська Матір Божа.
Звістка про інше диво Господнє облетіла весь світ. 2 вересня 1888 року молилася біля ікони царська родина — Олександр ІІІ, його дружина Марія Федорівна, син, великий князь Микола Олександрович (майбутній цар Микола І). Вони вирушили у подорож залізницею. І в потязі біля станції Борка потрапили в аварію. Він вдарився так, що аж струснулася земля. Очевидці уявляли жахливу картину, яка мала відкритися у вагоні, в якому їхало правляче сімейство. Та побачили вони зовсім не те. З-під уламків Романови вийшли неушкодженими. І на обличчі у них не було сліду розгубленості.
І не випадково десь зовсім осторонь пролунав голос:
— А могли вознестися на небо!
Зі слів Надії Горлицької мені відомо, що її батько, митрофорний протоієрей Гавриїл Корочук, сповідав перед смертю дружину настоятеля собору Івана Левчука (у неї був рак). Він звернувся до чудотворного образу Холмської Божої Матері з молитвою — і жінка зцілилася, пережила навіть чоловіка!
Пам’ятаю, як Надія Гаврилівна, таємно зберігаючи реліквію у своїй квартирі, мене напучувала:
— Підійдіть до ікони, доторкніться лівою рукою до неї і просіть у Богородиці, що хочете...
Якось колеги допитувалися: а що я особисто просив у Пресвятої Діви? Чесно зізнаюся: нічого! Просто раніше я не відчував такої необхідності. А ось тепер відчуваю...
О Пресвятая Діво, Мати Христа, Бога нашого, Всемогутня Заступнице нашого краю, зі страхом, вірою і любов’ю припадаю до чудотворного Твого образу й молитовно благаю: зроби так, щоб Надія Гаврилівна довідалася про те, що вже має третього правнучка — Богданчика.

І золоті корони від Папи Римського...

Опиняючись перед незбагненним чаром чудотворного лику, поміщики дарували церкві маєтки та села. У «Пом’яник» святині (він також вважався чудотворним) вписувалися імена князів з роду Володимира, Острозьких та Даруцьких, митрополитів, архієпископів і єпископів.
Гданський ювелір вразив своїм мистецьким досягненням щодо вшанування ікони. На честь сторіччя битви під Берестечком з пожертвувань для неї він виготовив зі срібла плиту із барельєфним зображенням реліквії, перед якою постали на колінах Ян Казимир та Яків Суша. Ця композиція прикрасила головний престол храму Різдва Богородиці в Холмі. Після скасування царським урядом унії з Римом цю плиту вивозили до Петербурга, Оружейної палати у Москву. І лише у 1956 році її повернули до Холма.
Образ Богородиці короновано двома золотими коронами (на Божу Матір і на Ісуса), які у 1765 році прислав Папа Римський Климент ХІІ у кареті, запряженій шестіркою коней. На урочистостях з цієї нагоди, які тривали аж п’ять днів, роздавали срібні, латунні та олов’яні медальйони із зображенням Холмської Богородиці.
Прочани були вражені й зворушені дарами імператора Олександра ІІ та імператриці Марії Олександрівни — на вівтар Чудотворного образу вони поклали срібну з позолотою дарохранительницю, набір обрядового посуду для жертовника, ікону дванадесятих свят та ікону Казанської Богородиці, дорогі потрійні облачення на престол та жертовник.
Чотири великі темні аметисти, оправлені в золото, 122 перлини, 127 рожевих коралів — щедра пожертва особи, яка побажала залишитися невідомою. Серед прикрас, які надійшли в дар іконі в кінці ХІХ століття, — срібна брошка з п’ятьма великими та кількома дрібними діамантами вагою шість каратів, золота брошка з бірюзою та перлинами, срібна брошка з алмазами та одним світлим смарагдом.
Священик Федір Горбачевський так описував цю ікону у 1892 році: «Божа Мати тримає на правій руці дитину Ісуса, який правою рукою благословляє, а в лівій тримає сувій. Образ написаний на трьох кипарисових дошках. Розмір ікони: аршин з четвертю — довжина і аршин — ширина. Живопис чисто візантійського стилю, по золоченому карбованому полю із золотим розписом одягу малого Ісуса, але в багатьох місцях пошкоджена. Окрім цього, в двох місцях утворилися на іконі тріщини, одна проходить через праве око Богоматері, а інша через ліве плече Богоматері, праве плече малого Ісуса і праву руку Богоматері. Тріщини ці утворилися на місці стику дощок».
Автор звернув увагу і на нові ризи, які було зроблено 1891 року зі срібла і прикрашено емаллю, перлами, коштовним камінням. А замовляли їх у Санкт-Петербурзі в ювелірного майстра Овчинникова за 1400 рублів.
На честь Богородиці у Холмі щороку проводилося грандіозне святкування — на ньому збиралося до двадцяти тисяч паломників. І це слід віднести до особливих проявів віри у божественне милосердя. У церквах міста відбувалися літургії, урочисті молебні, піснеспіви, на вулицях влаштовувалися феєрверки. Кожен, хто приїжджав на це свято залізницею, мав право на безкоштовне повернення додому. Розквартирований у Холмі 65-й піхотний Його Величності Московський полк надавав намети для нічлігу. В їдальні для паломників пісний обід коштував п’ять копійок, скоромний — вісім...

далі будe...