Зійшов. Побачив. Переміг

Такий девіз луцьких альпіністів.

«Лучше гор могут быть только горы, на которых еще не бывал» – свого часу цю фразу підспівували за Володимиром Висоцьким усі шанувальники його творчості. У той же час чимало хлопчаків хотіли стати альпіністами, захоплювалися туризмом, спортивним орієнтуванням, скелелазінням. Ця професія тоді стала настільки популярною, що могла спокійнісінько конкурувати з космонавтом або ж міліціонером. Але усе змінюється, час не стоїть на місці. Нині цей вид спорту швидше є способом активного відпочинку, але те, що альпіністи – це справжні чоловіки, які викликають у жінок неабияке захоплення, незаперечний факт…

Навряд чи Володимир Висоцький зіграв ключову роль у тому, що для кількох лучан, котрі створили спортивно-туристичний клуб «Альпініст», дитяче захоплення стало хобі всього життя, але саме неабиякий інтерес до гір міцно об’єднує їх…

З чого все починалося…

Усе почалося з обласного центру туризму. Правда, дехто з компанії долучився пізніше, але виключно через спільний інтерес до подорожей, спортивного орієнтування.

Отак дитяче захоплення для декого з них стало професією, для декого – можливістю заробити, а дехто визначив його справою життя. Всі вони в повсякденному житті займаються різними речами: Денис Пєсков – інтернет-бізнесом, Ігор Случик – банківський працівник, Андрій Єрко – директор міського центру туризму, спорту і краєзнавства учнівської молоді, Олександр Оришко – підприємець: саме його магазин «Альпініст» став своєрідною штаб-квартирою для однойменного клубу. Тут вони можуть поспілкуватися, поділитися враженнями від тієї чи іншої країни, вершини тощо.

– Тобто двері клубу відкриті для всіх. Тут кожен зможе отримати чи то пораду, чи то знижку на продукцію, – запевняють хлопці.

Отак, маючи спільний інтерес, почали шукати можливості для подорожування. Першими сходинками у пізнанні світу стали традиційно Карпати, Крим, нині ж – щороку намагаються побувати у іншій точці планети. Тож уже було сходження на Монблан (4810 м), Ельбрус (5645 м), Казбек (5034 м) і Арарат (5642 м).

– Правда, основним критерієм вибору – залишається здійснення дитячих мрій і фінансова можливість їх втілення. До того ж, починали ми всі по-різному, – розповідає Олександр Оришко. – А згуртувалися фактично років кілька тому. Тепер у нашій компанії плюс-мінус 10 осіб, але це не означає, що всі щоразу ходять у гори. Треба розуміти й те, що поїздка готується заздалегідь: обираємо вершину, на яку будемо сходити, серйозно готуємо маршрут. Ну, гріх не використати поїздку на всі 100, відтак у кожній країні намагаємося побачити якомога більше. При цьому ніколи не звертаються до послуг гіда: настільки детально все прораховуємо, що без проблем даємо собі раду без екскурсоводів.

Рідні по-різному ставляться до такого неординарного захоплення, але в основному підтримують.

– Коли збираємося, обережно відмовляють, але коли повертаємося після чергового сходження – неймовірно радіють, – кажуть альпіністи. – Та й ми зайвий раз не ризикуємо, адже розуміємо: є що втрачати вдома, а гора – вона ж стоїть, нікуди не дівається, до неї завжди можна повернутися…

Підготовка

Ця поїздка тривала 10 днів. Обійшлося таке задоволення в 600 євро.

– Збиралися ми недовго, правда, одразу планували їхати на початку літа. Але сталося так, що в нашій компанії відбувся бебі-бум (народилося п’ятеро діток), – долучається Андрій Єрко.

Плануючи поїздку, заглянули й у місячний календар: якраз мав бути повний місяць, який вважають сприятливим для нових починань. Окрім того, є й практична сторона: повний місяць добре освітлює дорогу (а сходження часто відбувається саме вночі).

– Вийшло так, що в Ігоря Спасовського якраз випав день народження, 23 години якого він перебував у русі. Такого, думається, не забуде ніколи. До того ж, то, певно, за останні 15 років перший день народження без алкоголю…

Зараз хлопці обирають, так би мовити, культові гори. Але в майбутньому мріють підкорити сім найвищих вершин семи континентів світу. Це – мрія №1. Мрія №2 звучить так: піднятися на всі найвищі вершини країн Європи. А починати реалізовувати свої мрії хлопці планують уже в наступному році із найвищої вершини Сибіру – гори Бєлуха (Алтай).

Біля підніжжя

Ігор Случик, Марта Дропа, Денис Пєсков, Олексій Янчик, Андрій Єрко, Ігор Спасовський і Олександр Оришко вирішили здійснити сходження на надзвичайно мальовничу вершину – гору Маттерхорн в Альпах (знаходиться на кордоні між Швейцарією та Італією). Назва гори походить від німецьких слів Matte (луг) і Horn (пік). Її висота – 4478 м. До речі, саме цю гору називають найгарнішою у Європі, про неї знято найбільше фільмів, її фото розміщенні на обгортках шоколадок. А в 2004 р. навіть була випущена пам’ятна золота монета номіналом 50 швейцарських франків із зображенням Маттерхорна.

– Коли опиняєшся біля підніжжя, починаєш розуміти: поставив ціль – і повинен до неї йти. І тоді не думаєш, далеко це чи близько, легко чи важко… Хоча, якщо чесно, основна мета ставиться уже зверху. І вона завжди одна – спуститися вниз… – чи то всерйоз, чи то жартома кажуть мої співрозмовники. – Сходження на цю вершину по часу зайняло 22 години: підйом – 9 годин, а спуск – 13. Є вершини, на спуск яких часу затрачається менше, а є й такі , що – навпаки.

При цьому, наголошують альпіністи, якщо вершина вища 4000 м, варто пройти акліматизацію, тобто сходити поступово, щоби уникнути фізіологічного дискомфорту: головного болю, закладення вух тощо. Слід грамотно будувати план – і тоді все буде добре.

– Зважаючи на те, що сходження може тривати кілька днів, рюкзак кожного важитиме приблизно 20 кг, адже слід передбачити і запас їжі, – розкривають секрети скелелази. – Хоча на деяких маршрутах – розвинена інфраструктура, тобто є місця для ночівлі, прийому їжі, відпочинку. Аби порозумітися з місцевими, здебільшого використовуємо мову «телодвижений», але всі потрохи знали англійську, Марта – німецьку.

Щоби пройти акліматизацію перед сходженням на Маттерхорн, делегація вирішила дорогою піднятися ще на дві вершини: найвищу в Німеччині – Цугшпіце (2964 м) і найвищу в Австрії – Гроссглокнер (Великий Дзвін) – 3798 м. А вже після цього прибули у с. Цермат (дорогий швейцарський курорт біля підніжжя гори).

– Правда, коли опиняєшся на вершині, переповнюють якісь незрозумілі відчуття. Вони, напевно, залежать від складності сходження: якщо говорити про Ельбрус, то це значно простіша гора, а коли стоїш біля підніжжя Маттерхорна, уже бачиш, яке пекло тебе чекає попереду. Словом, стоїть майже вертикальна стіна – і це вражає. Тут виходить так: плато на висоті 3000 м, а потім півтора кілометровий камінь піднімається вгору… Це неперевершено.

Мабуть, і справді: коли підкорюєш таку вершину (до слова, хлопці не люблять це словосполучення, адже переконані, що підкорити можна жінку, а гора лише дозволяє піднятися на свою вершину), переповнює гордість за себе, за своїх колег. Уже й певні традиції утвердилися: обов’язковим є фото з прапором держави, Волині, Луцька, клубу «Альпініст».

Перестороги

Спілкуючись із хлопцями, звісно, не могла не поцікавитися: чи не страшно здійснювати сходження на ту чи іншу вершину, адже останнім часом усе частіше доводиться чути про те, що скелелази заблукали, про їхнє зникнення або ж загибель. На це волинські альпіністи відповідають:

– У нас такого, слава Богу, не було. Є кілька причин, чому альпіністи застрягають у горах. Насамперед – погана погода, другий чинник – переоцінка своїх сил. Якщо людина відчуває, що щось не виходить, слід обов’язково повертатися. Це в нас правило №1. І навіть тоді, коли керівник (а це щоразу інша людина, яку вибирають більшістю голосів) групи сказав іти вниз – значить усі мають спускатися. Може бути дискусія, обговорення, але останнє слово все ж за керівником.

Щодо забобонів, то їх, кажуть, немає, натомість складений список правил. У переліку, зокрема, постійно тримати себе в хорошій спортивній формі. У цьому їм допомагає крос, велоспорт, спортивне орієнтування тощо.

Хто б що не казав, але воістину запорукою хорошої поїздки й успішного сходження є класна компанія, де панує повне взаєморозуміння.

Власне цього ми їм і бажаємо. А також нехай кожне наступне сходження буде цікавішим за попереднє.

«Мінімальний набір»

З яким захопленням хлопці розповідають про свої поїздки! У них просто горять очі. Правда, говорять: навіть якби була можливість здійснювати сходження частіше, не погодилися б. Адже, переконані, так швидше набридне.

Насамкінець луцькі альпіністи розповіли, який мінімальний набір повинен мати альпініст-початківець. Тож у переліку найнеобхіднішого (ціни - середні):

намет – 2000 грн

спальний мішок – 500 грн

рюкзак – 800 грн

льодоруб – 800 грн

окуляри – 800 грн

кішки (спецспорядження, що вдягається на взуття для пересування по льоду) – 1200 грн

страхувальна система – 250 грн

мотузка – 200 грн

термос – 200 грн

спеціальні палки для ходьби – 200 грн

газовий пальник – 200 грн

посуд – 200 грн

взуття – 2000 грн

шкарпетки – 150 грн

термобілизна (шорти, футболка, кальсони) – 90, 150, 200 грн відповідно

фліз (кофта) – 500 грн

мембрана (куртка) – 1200 грн

шапка – 200 грн

рукавиці 200 грн

Отак, провівши нехитрі розрахунки, можемо сказати, що для того, аби піднятися на вершину, слід прикупити який-не-який гардеробчик. А на це любителю гострих відчуттів знадобиться приблизно 12000 грн!

Русана АРІСТОВА