Україна, в останні роки, перебуває в умовах постійної політичної кризи. Саме тому на прихід фінансової нестабільності діюча влада не відреагувала. В результаті в Україні одночасно протікають три кризи:

Криза фінансових ринків, викликана нестабільністю західних фінансових установ,яка призвела до:

— масового виведення капіталу з України,

— припинення фінансової підтримки дочірніх компаній, в т.ч. українських банків, викуплених іноземними фірмами,

— припинення росту кредитних портфелів банків,

— росту відсотків по кредитах у зв’язку з подорожчанням коштів, які залучають банки;

Криза економіки підприємств, яка спричинила:

— швидке вимивання оборотних коштів у підприємств через неможливість отримання короткострокових кредитів на оптимізацію поточної діяльності, замороження програм з розвитку;

— масові порушення платіжних зобов’язань всіма учасниками ринків;

— скорочення обсягів виробництва через зменшення попиту зовнішніх та внутрішніх ринків;

— масові звільнення або відпустки за власний рахунок для працівників, скорочення робочих змін з 2-3 до однієї, перехід на неповний робочий день;

Політична криза, яка спричинила:
— паніку на фінансовому ринку, і, як результат, — масове зняття населенням коштів з рахунків, загроза банкрутства для банків;
— стрімку девальвацію гривні, підвищення цін на товари з одночасним падінням закупівельних цін в деяких сферах реального сектора економіки (наприклад на продукцію сільгоспвиробників);
— відсутність реальних стабілізаційних заходів з боку Уряду. Так для отримання стабілізаційної позики на мільярди доларів від МВФ, уряду Угорщини було досить 2-х днів. Україна ж понад два місяці вносила відповідні зміни в законодавство;
— припинення реалізації програм з розвитку через нерозуміння, які саме заходи здійснюватиме держава для стабілізації ринку.

За даними експертів у 2009 році економіка ЄС та Північної Америки зросте менше ніж на 1%. В Україні за підсумками 2008р прогнозується спад ВВП. При цьому українські керманичі закликають максимально наситити споживчий ринок вітчизняною продукцією, щоб в подальшому уникнути критичного негативного платіжного балансу України. Хочеться сподіватись, що за рахунок залучених від МВФ коштів та внутрішніх резервів Кабміну та НБУ, фінансуватимуться програми комерційних банків,які направлені на кредитування вітчизняного виробника.

В цих умовах керівникам підприємств доречно думати не лише про ресурси для роботи найближчим часом, а розробити антикризові заходи як мінімум до кінця 2009 року. Антикризове управління — це процес запобігання або подолання кризи в організації. Становище підприємства в умовах негативних тенденцій на ринках насамперед визначається активністю керівника та реального власника бізнесу в адаптації організації до нових умов. Перш за все це перерозподіл обов'язків вищого керівництва через створення мережі оперативних груп управлінських працівників. До їх складу залучаються керівники структурних підрозділів, спеціалісти економічних та юридичної служб. Для координації діяльності таких груп створюється Антикризовий центр на чолі з керівником підприємства. Кожна група, у залежності від напрямку діяльності, подає в Антикризовий центр аналіз ситуації на відповідну дату, заходи щодо мінімізації впливу негативних чинників, можливий ефект від їх запровадження. При завантаженості власних висококваліфікованих спеціалістів, а також для "свіжого погляду зі сторони" на проблеми фірми доцільно залучати зовнішніх консультантів з числа консалтингових компаній. Особливо цей захід доречний при нечисленному власному управлінському апараті, так як розробка антикризових заходів є трудомістким процесом.

Антикризовий центр узгоджує отримані пропозиції, розробляє Антикризовий план, в якому передбачені планові показники, методи якими вони мають досягатись, ресурси на їх здійснення, прогнози розвитку негативних чинників, відповідальні особи та терміни звітування.

Антикризові заходи передбачають ряд напрямів, серед яких:

— кадрова політика;
— управління витратами;
— оптимізація оподаткування;
— максимізація прибутку тощо.

Основною умовою виходу підприємства з кризи є забезпечення позитивного чистого грошового потоку. На практиці можливості істотного збільшення об'єму власних фінансових ресурсів, в умовах кризового розвитку, обмежені. Тому основним напрямом забезпечення досягнення точки фінансової рівноваги підприємством в кризових умовах є скорочення об'єму споживання фінансових ресурсів. Перелік заходів з покращення фінансового становища є індивідуальним для кожного з підприємств та залежить від сфери в якій ведеться бізнес, груп продукції, кон’юнктури ринку, регіональної інфраструктури, системи управління підприємством, структури витрат на виробництво і управління, техніко-технологічних особливостей та інших факторів.

Деталізація показників Антикризового плану здійснюється через систему бюджетування, яка визначає короткострокові завдання в межах виробленої стратегії. Бюджетування сприяє уникненню анархії, узгодженню дій та інтересів працівників підприємства. Дуже важливим аспектом бюджетування є те, що воно змушує менеджерів обґрунтовувати їхні плани і дає змогу усвідомити витрати, пов'язані з їх виконанням. Менеджери не завжди уявляють вартість своїх рішень,а бюджет сприяє кращому розумінню того, чого варті певні дії, і знаходженню спільної мови під час оцінки запропонованих проектів.

У процесі складання бюджету менеджер має змогу порівняти витрати і вигоди альтернативних напрямів дій, визначити найефективніший спосіб використання ресурсів. Оскільки бюджети відображають майбутні операції фірми, вони перетворюються на базу для оцінки роботи менеджерів. Порівняння фактичних результатів із запланованими дає змогу визначити ефективність і результативність діяльності. Крім того, бюджети мотивують працівників підприємства на досягнення поставленої мети при умові, що вони брали участь у розробці бюджетів і зацікавлені в досягненні встановлених показників.

В бюджетуванні передбачається розробка норм витрат та підготовка бюджетів структурних підрозділів підприємства. Взаємозв'язок між цими кроками полягає в тому, що на підставі бюджетів окремих підрозділів визначають ставку розподілу їхніх накладних витрат між окремими видами продукції. Це дає змогу скласти нормативну калькуляцію повної виробничої собівартості одиниці продукції. Своєю чергою, норми витрат використовують для складання бюджетів на виробництво. На підставі бюджетів усіх підрозділів готують зведений бюджет підприємства. Бюджетування дає змогу скоротити витрати підприємства та спрогнозувати потребу в коштах на визначений період.

В більш довгостроковій перспективі антикризові заходи мають передбачати перш за все заходи у сфері маркетингу та управління виробництвом, які відображаються у внутрішньому (корпоративному) бізнес-плані підприємства.

Цей документ є невід’ємною складовою Антикризового плану який:

— передбачає напрямки розвитку бізнесу на найближчі роки,
— передбачає потребу у фінансових ресурсах,
— прогнозує можливі шляхи їх залучення,
— встановлює планові норми витрат ресурсів,
— містить заходи в сфері маркетингу,
— передбачає техніко-технологічні зміни у виробництві.

При написанні внутрішнього (корпоративного) бізнес-плану підприємства доцільно поєднувати роботу власних і залучених спеціалістів. Причина цього — конфлікт інтересів всередині організації між різними структурними підрозділами, а часом і між окремими керівниками. "Перетягування ковдри" у вигляді фінансових ресурсів спричиняє недофінансування окремих напрямів діяльності, а це сприяє занепаду цілої організації. Тому складання планів розвитку підприємства має доручатись досвідченим зовнішнім спеціалістам, які непідконтрольні жодному з лінійних керівників, і підзвітні лише керівнику або власнику підприємства. Працівники підприємства в даному процесі мають надавати інформацію. Зовнішні ж спеціалісти, на підставі аналізу, обґрунтовують оптимальні зміни у веденні управлінського обліку, структурі витрат, мотивації персоналу, збутових мережах тощо.

В цілому бізнес-план:

— формулює цілі, яких прагне досягти організація;
— описує ситуацію на ринку та формує вимоги до продукції підприємства;
— описує напрями фінансування та суми необхідних ресурсів;
— формує довгострокові плани виробництва по структурі та кількості;
— прогнозує суми витрат по періодах (місяцях, кварталах);
— описує вимоги щодо будівель та обладнання, їх основних технічних параметрів;
— оцінює рівень ризиків пов’язаних з діяльністю;
— аналізує перспективи ведення окремих напрямків бізнесу.

В підсумку корпоративний план має відповідати баченням розвитку бізнесу власником підприємства, відображати конкретні шляхи досягнення даних цілей, джерела і суми необхідного фінансування.

Однак не слід забувати, що хворобу краще попередити ніж лікувати. Антикризові заходи мають реалізовуватись не тільки тоді, коли криза вже руйнує бізнес, а й для профілактики, систематично. Підприємство має керуватись у своїй діяльності стратегічним планом, мати розроблені бізнес-плани по кожному напрямку бізнесу, а на їх підставі плани модернізації обладнання, план-графік маркетингових заходів тощо. А фінансування цих заходів має проводитись на підставі діючої на підприємстві системи бюджетування.