Там, де залишає своїх янголів Іван Кравчук.
Щоразу, потрапляючи на дивовижні виставки солом’яних виробів корінного волинянина Івана Кравчука, знаходиш рай, душевний спокій та повне умиротворення.
У мене навіть виникало бажання закрити собою усі його янголятка, жар-птиці, брязкальця, обереги, щоб ніхто не зміг збентежити їх мирською суєтою.Із соломки Іван може зробити все: дитячі іграшки, дідуха, кобзаря… Проте найбільше він любить творити янголів, які, випромінюючи чистоту та ніжність, уособлюються з красою і довершеністю, глибиною і світлом, чистотою й духовністю, знанням і вірою, силою і таїнством, життєдайністю і дивом. Так що солома у руках Івана стає Божим матеріалом. Я спокусився придбати собі маленького янгола – нехай він літає у моїй квартирі під стелею...
Якби зібрати усі роботи майстра, то колекція вийшла б багатотисячна!
Любов до творчості йому прищепила відома волинська майстриня Марія Кравчук – учасниця республіканських, регіональних та міжнародних художніх виставок. Вона здобула освіту у Львівському училищі прикладного мистецтва імені Івана Труша, живе у селі Туличів Турійського району. «Те, що я взялася творити із соломи, – сказала Марія Кравчук, – це моя віддяка цій частинці природи за порятунок рідних». Виявляється, у війну німці повністю знищили її село. Люди втекли в поле й там у житі-пшениці врятували своє життя.
Іван раніше ніколи не думав, що захопиться материнською справою. Адже плетіння з соломи вважав жіночим заняттям. Та закінчивши Волинський державний університет імені Лесі Українки (здобув спеціальність філолога та фольклориста), обрав собі професію… майстра солом’яного плетива.
– В університеті ми мали змогу спробувати працювати з різним матеріалом, пізнати багато ремесел, – розповідає Іван. – Різьбили, вишивали, ткали, гончарували, плели вироби з лози та соломки, робили писанки. І я зрозумів, що солома – то моє, рідне. І вже мені не здавалося, що це нудна, жіноча робота.
Закінчивши університет, Іван вчителювати не став, взявся за вдосконалення ремесла. Вивчав різноманітні техніки плетіння (каже, тільки різних «косичок» із соломки можна зробити кілька десятків), створював плоскі та об’ємні композиції.
– Перед Новим роком усі шукали на прилавках бичків – господарів 2009 року, – розповідає майстер. – То створив їх із соломи цілу колекцію. Особливих секретів у мене немає. Ми з мамою спеціально сіємо житнє поле. Любуємося, поки воно росте, дбайливо доглядаємо кожен колосок. Треба знати, коли краще жито зрізати. Перші стебла, які використовую для дідухів, заготовляю раннім літом, коли злаки ще тільки цвітуть. Роботи з них просто медом пахнуть. Решту соломи дозбирую поступово, під час жнив. Та то тільки початок. Треба ж стебла посушити, обтяти колоски, аби мишки не завелися. А вже порізати-посортувати, залежно від майбутніх виробів.
Дружина Світлана у захваті від чоловікової роботи. Каже, раніше й сама не раз старалася йому допомогти. Нині ж у подружжя двоє чудових донечок. Тож часу на творчість залишається мало. Але дівчатка мимоволі надихають тата на нові казкові образи. Зокрема, коли на світ з’явилася Олеся, Іван створив із соломки ангела з немовлям...
Дівчатка підростають і вже самі цікавляться татовою справою. Ліна поки ще тільки підносить соломку, а от Олеся вже вміє не тільки косички плести, а й сама виготовляє нескладні фігурки.